– Я, твоя мати Тамара та мій чоловік Віктор Васильович навчалися в одному класі. Ти це знаєш. Я дружила з Віктором, а твоїй мамі він дуже подобався. У нас вже був Сашко, коли у мого чоловіка з твоєю мамою почалися стосунки. Я це знала, але мовчала. Не хотіла сина позбавити батька
Рита підійшла до під’їзду. Дзвінок від Олександра її зупинив, і вона сіла на лавку. – Сашко! Я так сумую. Приїжджай швидше, – казала Рита телефоном. – Кохана моя!
Олексій в Олени був єдиний син. Нікого в неї, крім нього, не було. Родичі були, але всі жили далеко від неї. Чоловік привіз її до цього міста. Він серйозно занедужав і покинув їх, коли йому було лише сорок
Олена, коли син одружився, зраділа. Але її радість тривала недовго. Невістка виявилася із сюрпризами. Сину Олени Олексію вже було під тридцять І він начебто навіть не думав про
Андрій настільки був здивований тим, що відбувається, що не відразу зрозумів, про що його теща запитує. – Що? – перепитав він. – Ніколи не пилотяжив, питаю? – відповіла Віра. – То там інструкція є. Ознайомся
Віра прийшла в гості до доньки та її чоловіка. В одній руці у неї була велика сумка, а в другій велика коробка. – Твій вдома, сподіваюся, – спитала
– Просто імунітет уже не той. Застуджується часто. І суглоби замучили. Загалом, вік… Лікарі прописали всього і багато. А ти ж знаєш, скільки воно коштує?! Одні вітаміни скільки потягнули… А зараз у мене з роботою не дуже… Довелося мікропозику брати. — Там же відсотки які! – охнула Наталя. – І колектори лютують! Чому в нас не попросила
Наталка насупилася. Вона давно не бачила брата таким схвильованим. — Все, коротше! До Ірки колектори табуном пішли! Уявляєш? Про борги питають… А в мене одразу серце похолоділо… Шкода
— Ревеш?! Ну й дурна! Тобі навіть чаю в дощ не налили! А ти на машину кому гроші збираєш? А ти все життя будеш їм на щось збирати? Для них жити! Поглянь на себе! Ти ж розумниця і красуня! У тебе гроші є! Ну і що, що на машину дітям! Вони цього не цінують. Вирушай куди-небудь на море. Поживи хоч трохи для себе
Антоніна Петрівна йшла під дощем і гірко плакала. Сльози повзли по її обличчю, змішуючись із краплями. “Одна радість – дощ іде! Ніхто не бачить сліз” – думала жінка.
Будинок зустрів його пилом і павутиною. Усе смерділо запахом вогкості, затхлості, і хоч на вулиці було тепло, Сашко затопив грубку. Озирнувся, і взявся наводити чистоту. Годину вже колупався, начебто один кут розгріб, але до чистоти і порядку йому тут не один день. У двері постукали. — Так. Мабуть сільські дим із труби побачили, от і прийшли дізнатися – чи все гаразд? У селі так, усі один за одним наглядають. — Сашко, це ти
Олександр махнув услід машині рукою. Він підкинув вище рюкзак, підхопив велику валізу і покрокував у бік села. Скільки років він тут не був? Якщо розібратися, то всі 25,
Юра набирав номер матері знову і знову, але йому відповідали холодно, незмінно: «Номер більше не обслуговується.» Він не дзвонив їй два роки. Дружина поставила перед вибором – вона чи мама. І він вибрав дружину
Юра набирав номер матері знову і знову, але йому відповідали холодно, незмінно: «Номер більше не обслуговується.» Він не дзвонив їй два роки. Дружина поставила перед вибором – вона
— Та що тут встигати? Закинула продукти в мультиварку – і готово, – здивувався Арсеній. — А як же підготувати продукти, потім помити мультиварку і посуд, – почала перераховувати Ірина. Арсеній перебив її: — На все це потрібна пара хвилин, ти просто ледащо
— У мами шкарпетки до підлоги прилипли, ти нікудишня господиня, – накинувся з претензіями чоловік. — Молодший сік пролив, я не встигла прибрати. І взагалі, я вже втомилася.
— Вічно в тебе: прийдеш із роботи і треба на вечерю чекати ще годину, – невдоволювався чоловік, – ти дружина чи хто? — Дружина, – відповідала Саша, – яка працює нарівні з чоловіком і яка щойно зайшла додому і вже готує тобі вечерю, буває навіть жертвуючи тим, щоб спершу сходити в вбиральню
У молодих сім’ях складні ситуації у стосунках – не рідкість. Йде притирання характерів, боротьба авторитетів, побудова своєї моделі сім’ї, і найчастіше чоловік і дружина несуть у цю модель
— Важко буде Антону з такою тещею, – сказала мама мого чоловіка, – та й тобі не солодко доведеться. Якщо що – просіть допомоги, ми вас не залишимо. Антон у столиці свого житла не мав, винаймав квартиру, тому було вирішено, що я просто перевезу свої речі до нього. Коли мама почула, що я переїжджаю до чоловіка, то вона закотила істерику. — Я все втратила, – кричала вона, – тепер і єдина дитина, що залишилася, мене кидає
Моя мама зараз у лікарні. На роботі, в колективі всі знають про те, що мама виростила мене одна, будучи вдовою, точніше не мене, а нас із братом. Тільки

You cannot copy content of this page