— Всі родичі радили їй гнати його, – згадує Надя. – Батько хапався за голову, бачачи дочку з синім оком, мама плакала. А Валя виганяє його на тиждень і назад приймає. А потім, коли батьків наших не стало, як я думаю, саме зять їм дні і скоротив
— Я не розумію – ну добре, її і власні діти не розуміють, мої племінники, – хитає головою Надія. – То втікала від нього, світ за очі, а
Сиділи на великій веранді за двома складеними в ряд столами, згадували дитинство, юність, шкільні роки, співали, жартували. — А що, Наталко, ти досі сохнеш за нашим Федькою, зі шкільних років? – жартома запитав Сергій Наталю, коли вони вийшли на ґанок
Федір та Сергій навчалися в одному класі сільської школи. Клас був невеликий, усі дружили. Але після навчання Сергій вступив до міського технікуму, а Федір залишився працювати в селі.
І до «бабки» сходила навіть. Та їй трави якоїсь дала, сказала в борщ насипати, та сама, мовляв, не їж, тільки їм дай. Валентина Петрівна, хоч і була жінка освічена, та від відчаю повірила в бабчині «ліки»
— Синочку… Ти вже сильно йому не докоряй, — промовила мати, з сльозами на очах, дивлячись на молодшого сина. — Гаразд, що поробиш? Адже брат він мені рідний.
— Яка ж ти щаслива, чоловік любить тебе, піклується. А ти прямо цвітеш! — Так, мені пощастило з моїм Колею, але ж я ще й сумнівалася, виходити за нього чи ні. Вітька проходу не давав, але він занозистий був, та й спритний дуже. Тож мій Коленька виявився турботливим і рукатим
Після обіду Таїсія сиділа на кухні біля вікна й насолоджувалася чаєм із цукерками, коли помітила, як на подвір’я зайшла сусідка Валентина і привітно махнула їй рукою. Таїсія у
– Ви при надії. Хіба це не очевидно? Я не дозволю, щоб через таких, як ви, діти бачили таке життя
Я стояла на касі з торбою в руках, щоб спакувати куплене, як касирка завелась не на жарт. Мені було так соромно за її слова сказані в мою адресу.
– Може, тобі варто поговорити з батьками? Можливо, вони зможуть тебе зрозуміти
– Зі своїм Сашком ти все життя в заштопаних колготах ходитимеш, Маріє! Ти про таке життя мріяла? – сказав мені тато, коли я прийняла остаточне рішення. Я зробила
Я дивилася на стіл, слухала тишу квартири і не могла зрозуміти, це сон чи реальність
В п’ятницю я повернулася додому швидше ніж зазвичай. Діти вже спали, а ось Віктора ніде не було. На кухні я побачила пляшечку червоненького, яка була майже пуста і
Проблеми почалися, коли Ганусі виповнилося 13. Вона стала грубою. Її кімната нагадувала звалище
– Тату, це моє життя і ти мене не повчай. Годі вже. Не маленька, – сказала дочка. – А ти розумієш, Ганнусю, що твої вчинки – це тягар,
– Ти розумієш, що не можна так з дитиною? Вона ж усе бачить і відчуває!, – сказала я до невістки
Мій син виховує донечку, яка в нього від першої, непутящої дружини. Друга ж його, Світлана, на перший погляд, була хороша. З Віктором в них спільний син. Але побачивши,
Накрила стіл, приготувала купу всього: закуски, салати, гаряче – усе як годиться
Вже кілька місяців мама чоловіка не торкається в нашій квартирі ніякої їжі, жодних моїх страв чи запропонованих їй напоїв. І я не знаю, як це виправити, як свою

You cannot copy content of this page