Життєві історії

— Матусенько, а можна Аліна з Оксанкою в тебе на дачі влітку поживуть? Ти ж цього року не збиралася туди їхати. Віра Степанівна кивнула. — Звісно, можна. Я

— Мироне, давно ж я так не сміялася! – Валентина трималася за живіт, а її великі груди ходили ходуном. — Ну що там знову в тебе сталося? —

— А ви знаєте, що сусід наш, з другого поверху, зовсім з глузду з’їхав. Самому восьмий десяток пішов, а він молоденьку в дім притягнув, – нарікає одна із

Зазвичай у цей час Світлана Анатоліївна уже десятий сон додивлялася, але сьогодні, всупереч своєму правилу лягати не пізніше 10-ї години вечора, вона ніяк не могла заснути. Спочатку жінка

— А де мама!? — Сергій Іванович відчув недобре ще з порога: жовтий плащ Ганни Петрівни, який зазвичай відблискував усім, хто входив, сповіщаючи про її присутність, зник із

— Ой, та це ж просто голова обертом іде! — не тямилася від здивування Світлана Василівна. — Вона ж сама мати, та ще й багатодітна, трійко діток має,

— Я, звісно ж, тішуся, що після стількох років Лев почав спілкуватися з Іриною, нехай вона його й обвела навколо пальця зі спадком колись, але до чого тут

Валентина обережно підіймалася сходами вагона, притримуючи сумку й озираючись на всі боки. Плацкарт був майже повний, у проході метушилися пасажири, хтось уже розкладав речі, хтось сперечався з провідницею

— Вади-и-им, ти пам’ятаєш, що до нас завтра приїде моя мама? Іринка поралася на кухні, готуючи щось неймовірно смачне. Апетитний запах лоскотав ніздрі й піднімав настрій. Загалом, Іра

— Я теж їй допомагати не можу, нічим. Вчора заїхали з донькою, а вона мені тихенько каже, мовляв, дай мені грошей трохи, я тобі консервами віддам. А потрібні