— А де мама!? — Сергій Іванович відчув недобре ще з порога: жовтий плащ Ганни Петрівни, який зазвичай відблискував усім, хто входив, сповіщаючи про її присутність, зник із вішалки.
Не було і чобіт, прикрашених кольоровими скельцями, і великої, різнобарвної сумки.
Син подивився на годинник — ще немає опівночі, зазвичай у цей час мати могла засидітися в подруги. Або помчати в нічний клуб, де в напівтемряві ніхто не може визначити її вік.
Танцює вся така витончена дівчина, у яскравих вбраннях, коктейлі п’є і розважається з подругами онука.
Не пощастило йому з мамою: як стукнуло їй п’ятдесят п’ять, так зовсім з котушок з’їхала, удома з’являється, тільки щоб вбрання змінити.
Вона, звісно, доросла дівчинка, пройшла багато випробувань у житті, і себе в образу не дасть, але тривога вповзла в душу, і заспокоїтися син міг, тільки побачивши улюблену маму.
— Де, де? — скривилася в усмішці дружина Ліда, і в досаді махнула рукою: — Де вона може бути ще, заміж вийшла!
— Знову? — Сергій Іванович стомлено опустився на стілець біля порога: — Коли?
— Два дні тому, я прийшла з роботи, а вона збирає речі. Так і сказала: «Виходжу заміж, поки Сергій у відрядженні. Інакше знову почне скиглити, що тільки через його дозвіл, не можу ж я, каже, йти проти волі сина заради заміжжя».
— Адресу залишила? — Сергій Іванович встав і почав натягувати куртку на плечі: — Зв’яжу по руках, ногах, але привезу назад, яке заміжжя в її віці.
— І куди ж ти поїдеш? Вона не те що адресу не залишила, навіть телефон відключила, не можу додзвонитися.
Чоловік із дружиною стомлено зітхнули й удвох сіли на диван: якщо Ганна Петрівна вирішила сховатися, то її і з собакою не знайдеш.
— Що робити будемо? — Сергій потер ніс вказівним пальцем. — Терміново потрібно знайти, поки дурниць не наробила.
— Може Кирило знає, з ким бабуся знюхалася, вона тут тиждень до цього, з його подругами зідзвонювалася постійно. Ось вони і познайомили її, сподіваюся, що цього разу з ровесником, або з ким-небудь старшим.
— А ти куди дивилася – розлютився на дружину Сергій Іванович – Я ж сказав тобі, що не зводила з неї очей.
Ганна Петрівна була головним болем єдиного сина, людини дуже суворих звичаїв.
Таким вона його виховала сама, вклала всі сили і старання, після відходу чоловіка, який пішов з життя дуже рано.
Вивчила, влаштувала на роботу, одружила з гарною дівчиною, купила квартиру, дочекалася появи онука, і ось тоді, щось клацнуло в її голові.
Вийшовши на пенсію, вона звільнилася з підприємства, де займалася фінансами, набрала клієнтів з-поміж старих друзів, і стала працювати, як кажуть зараз, онлайн.
Тобто, на роботу не ходила, і всілякі звіти та документи відправляла з дому.
Точніше буде сказано, що працювала вона у вільному плаванні, вдома практично не з’являючись.
То їхала з компанією в гори, то на море, то зустрічала світанок із подругами десь в Карпатах, там, бачте, сонце встає раніше.
Років десять тому, вона помчала з дому заміж, по великому коханню, за «юнака», на вісім років молодшого. Прожила з ним два роки і повернулася, відпльовуючись, пообіцяла, що більше в таку дурість не вляпається.
Син зі невісткою радісно потирали руки, нарешті мати візьметься за розум, почне пекти пироги і в’язати шкарпетки, але Ганна Петрівна обдурила їхні надії.
З рюкзаком за плечима, вона пішла в піший похід, звідки повернулася щаслива і замурзана, вся покусана комарами.
Відмилася, відіспалася і поїхала на сплав гірською річкою, разом із класом онука, на радість іншим батькам. З інструктором і класним керівником вона тримала в чіткому контролі підлітків, привезла назад здоровими і неушкодженими.
Те, що мати скаче з рюкзаком на чолі загону хлопчаків і дівчат, син, звісно, не схвалював, йому здавалося, що це не солідно для жінки у віці.
Але було зручно, що за Кирилом доглядає рідна бабуся, загалом виконуючи ту функцію, яку він сам не прагнув виконувати.
Онук бабусю обожнював, у них з’явилися свої секрети, і коли син вступив до інституту, почали пропадати разом вечорами.
Сергій Іванович із жахом дізнався одного чудового дня, що його літня мама примудрилася відвідати нічний клуб у компанії онука.
Гніздо розпусти, пияцтва і іншого дурного впливу, куди нормальні люди не ходять і в молодості, а вже в такому віці, як в Ганна, не повинні навіть дивитися в той бік.
Був великий скандал, де Ганні Петрівні син із невісткою висловили всі свої претензії щодо її поведінки.
Пригадали і заміжжя, гнівно тикали пальцем у яскраві вбрання матері, над якими потішалися всі сусіди.
Але оскаженіла бабця, послала їх на три літери, заздалегідь відправивши Кирилка на кухню, і сказала таке, що в сина і невістки перехопило подих.
— Ти цього не зробиш!
Ляснув по столу кулаком син.
— А ось візьму і зроблю – тупнула ногою мати, – маю право!
Це була їхня остання розмова, Ганна Петрівна пішла до подруги, і не прийшла ночувати, а вранці Сергій Іванович поїхав у відрядження.
Повернувся через десять днів і з порога почув страшну новину, – мати вийшла заміж.
— Сподіваюся, що не офіційно – обхопив руками голову син.
— Мені б Вірочка повідомила одразу, якби вона до РАЦСу прийшла – подруга Ліди працювала там, де щасливі пари з’єднують долі офіційно – я її попередила.
Чоловік із дружиною цієї ночі не спали, і коли під ранок прийшов син із гулянки, закликали його до відповіді.
Але той уперся, і мовчав, лише хитав головою, відмовляючись (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) відповідати на запитання.
Батько пригрозив ременем, забувши що синові не десять років, а дружина покрутила пальцем біля скроні, показуючи на широкі плечі Кирила.
Тоді Сергій Іванович пообіцяв, що позбавить його кишенькових грошей, на що дружина знову покрутила біля скроні, а син розреготався.
— Тату, ти забув, що я вже працюю – котився він зі сміху – я минулого року отримав диплом.
Усі аргументи було вичерпано, і Сергію Івановичу довелося бити чолом перед сином.
— Відкрий таємницю – благав він сина – скажи, з ким і де ховається бабуся.
— Відчепіться ви від неї – відмахувався Кирило від батьків – нехай живе, як їй хочеться, вона ж не дитина, щоб контролювати.
— Як їй хочеться?
Ліда довго терпіла, намагаючись не втручатися в розмову, але те, що син прикриває розпусну бабусю, вивело з себе.
— А якщо їй захочеться наш дім подарувати новому чоловікові? Не подумав про це? І де ж ми тоді жити будемо, синку, га?
Обличчя Кирила недобре почервоніло, і Ліда прикусила язика, зрозумівши, що ляпнула зайве.
— То ви тільки через дім так переживаєте, – здивувався син, оглядаючи батьків, – а я ніяк зрозуміти не міг, чому ми раптом зірвалися зі своєї квартири й переїхали сюди жити.
Ви тут сидите і чатуєте цей будинок, щоб бабуся не надумала його подарувати?
— Звісно, не тільки через будинок – пробурмотів Сергій Іванович, показуючи дружині кулак, – ми й за її здоров’я переживаємо.
— Можете заспокоїтися і не бігати в пошуках бабусі – Кирило розвернувся і пішов до дверей – днями вона підпише дарчу.
— На кого?
Вигукнуло одночасно подружжя в жаху:
— Ми їй не дозволимо!
— На мене – повернувся син, стоячи на порозі – відчепіться ви вже від неї!
У квартирі на 12-му поверсі, пила ранкову каву Ганна Петрівна, і раділа тому, що колись вчинила правильно.
Не сказала синові й невістці, що купила невелику квартиру, скромно обставила і час від часу ховалася там від усіх.
І навіть онукові вона показала свій притулок нещодавно, коли переконалася, що той став дорослою і надійною людиною.
Вона прекрасно розуміла, чому Сергій і Ліда стали так наполегливо цікавитися її особистим життям останнім часом.
Знала, навіщо вони здали в оренду свою квартиру і переїхали жити до неї, зайнявши весь будинок.
І настільки прижилися, що самій Ганні Петрівні не залишилося вільного куточка, де можна було б від них сховатися.
А їй хотілося тільки спокою, вона й заміж сходила в надії, що там буде краще, але!
Краще не було, довелося повернутися.
А вдома їй докоряли всім – єдиним жовтим плащем, чобітьми зі стразами, одним-єдиним походом до нічного клубу, що їй влаштував онук.
Ніби вона не мала права, хоч на старості, трохи пожити так, як їй хочеться.
Ліда стежила за нею, потайки читала листування і підслуховувала розмови телефоном, хоч куди б Ганна Петрівна повернулася, скрізь стирчали цікаві вуха невістки.
Втомилася вона від них, і тому пригрозила під час останнього скандалу, що позбавить спадщини, і відчула радість, побачивши на обличчях сина і невістки жах.
— Ти цього не зробиш – злякався Сергій, – не посмієш!
— Зроблю – тупнула ногою Ганна Петрівна – маю право!
Плюнула і пішла у свою таємну квартиру, де могла насолоджуватися спокоєм, і повідомила онукові, що дарує йому житло.
Це був єдиний правильний вихід із ситуації, коли і вовки ситі, і вівці цілі.
— От перепише вона спадщину на Кирила, і зітхнемо спокійно – міркувала Ліда, складаючи брудну білизну чоловіка до пральної машини, – головне, щоб чужим людям спадщину не відписала.
— Одне погано – зітхав син, – я розраховував, що вона грошей хоч нам дасть від продажу спадщини. А тепер мама все буде на нового чоловіка витрачати, прикро якось.
