Зазвичай у цей час Світлана Анатоліївна уже десятий сон додивлялася, але сьогодні, всупереч своєму правилу лягати не пізніше 10-ї години вечора, вона ніяк не могла заснути.
Спочатку жінка нервово нарізала кола по кімнаті, потім переверталася в ліжку, а потім, так і не знайшовши зручного місця, вирішила випити чаю.
Ні, це треба ж, яка нахабка ця Інна! Та й син теж гарний, нічого сказати!
«Мамо, не втручайся! Ми без тебе розберемося! »
Із чим тут розбиратися? З тим, що невістка до неподобства ледача?
Онучці вже 4 роки, пора б і на роботу виходити, а ця фіфа все вдома сидить! Бачте, не може вона працювати, у неї Веронічка на руках.
Ні, одна справа, коли Веронічці був місяць, два, пів року, рік, та навіть і півтора року. Це ще куди не йшло, можна зрозуміти, дитина маленька, яка тут робота!
А вже коли дівчинці 4 роки, а мама все відмовки придумує – ні, це зовсім не справа!
Треба працювати, хоч якусь копійку свою мати, щоб хоч свої забаганки оплачувати, а то як сіла на шию Матвію відразу після весілля, так і сидить!
Звісно, треба віддати належне Інні.
Вдома чистота і порядок, на обід перше, друге і компот із десертом, Матвій чистенький на випрасуваний, онука чистенька, охайна, але ось те, що не працює невістка, все дитиною прикривається, до того дратувало жінку, що постійно докоряла вона невістці.
Ось і сьогодні, на іменинах Матвія знову завела Світлана свою улюблену розмову.
— Інно, невже подобається тобі вдома сидіти? Віддала б Вероніку в садок, вийшла б на роботу, і дівчинці спілкування, колектив, та й ти сама серед людей.
Знову ж таки і копійка зайва не завадить. Ви ж ходили в дитячий садок, що вас не влаштувало?
— Світлано Анатоліївно, ви ж знаєте нашу проблему. У мене немає зайвої дитини. Веронічка у мене одна, і вона мені дуже дорога, тому я не можу так ризикувати.
— Інно, так і в мене Матвій один! Невже ти думаєш, що він мені не був дорогий? У нього і бабусі були, і прабабусі, але в садок він ходив, причому ходив із задоволенням!
Не очікувала Світлана, що Матвій, синок, улюблений, єдиний, стане на бік цієї ледарки і вискочки.
—Мамо, не втручайся, ми без тебе розберемося!
До того себе Світлана накрутила, що аж тиск піднявся.
Згадала вона, як розривалася між синочком своїм, роботою і домом.
Ранній підйом, пізній відбій. І все встигала!
Зранку бувало підскочить ні світ, ні зоря, чоловікові сніданок приготує, нашвидкуруч себе до ладу приведе, Матвійка вбере напівсонного, в садок прибіжить, здасть дитину, і бігом на роботу. А на роботі теж і хвилинки посидіти не вдається.
Що й казати, важка робота у кухарів. А ну, поворочай ці баняки величезні! А на роздачі постій! Це вже потім стала Света завідувачкою, а починала – простим кухарем.
Та й у завідувачки хіба мало турбот? Ось і виходить, що весь день на ногах.
А закінчиться робочий день, так бігом у садок, синочка забирати.
Біжить бувало Світлана, ноги землі не торкаються, тягне за собою Матвія, бігом, бігом, удома справ невпроворот. І вечерю приготувати, і прибрати, і випрати.
Не терпів чоловік вчорашньої їжі та будинку не прибраного, швидкий був на розправу, ледве що не так, відразу руками махати.
І нічого, і вона, Світлана, жива, і Матвій виріс. Звичайно, хотілося Светочці вдома побути, поспати вдосталь, хатню роботу не поспішаючи робити, та тільки вибору то особливо не було.
А тут просто благодать на себе напустили! Треба ж, Веронічка у них одна! Та в будь-якої мами, будь у неї хоч 10 дітей, кожна дитина єдина і неповторна.
Подумаєш, алергія у дівчинки! Зараз куди не глянь, у кожного другого ця алергія, і нічого, живуть прекрасно, і в садки ходять, і в школи.
Звісно, у Веронічки серйозно все, але ж треба якось із становища виходити, не до весілля ж їй удома сидіти.
Не стикалася Світлана з такими проблемами, тому й не розуміла всієї серйозності.
Як раділа Світлана, коли Інна вирішила віддати дівчинку в садок! І дитині веселіше, ніж удома з мамою сидіти, і синові простіше буде, не доведеться до ночі на роботі пропадати.
Те, що дитина – алергік, знали давно, але лікарка в поліклініці запевнила маму, що це зовсім не проблема, мовляв, усе задокументуємо, буде спецхарчування.
Тільки не довго раділа бабуся. Практично з перших днів почалися проблеми.
Зранку приводить Інна доньку в садок – все добре, дитина (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) здорова, а вже до обіду дзвонить вихователь, мовляв, забирайте, хвора вона у вас, кашель та нежить.
Інна біжить назад, забирає доньку. Приходять додому – знову все добре.
І так щодня. Пояснює Інна, що це алергія, а не застуда, а толку? Кому потрібна дитина з нежиттю?
А тут ще крім нежитю то висип виступить, то свербіти починає дівчинка.
Інна і з завідувачкою розмовляла, мовляв, ось наш список, тут по пунктах – то не можна, то, і ще ось те. Готуйте їй окремо.
Завідувачка тільки що пальцем біля скроні не покрутила, мовляв, зовсім здуріли матусі! Не таке велике місто в нас, щоб кожному персонально готувати.
Що я іншим дітям скажу, якщо запитають, чому Вероніка їсть іншу їжу? Та й узагалі, у садочку харчування правильне, збалансоване, не може на нього алергії бути.
Так переконлива була завідувачка, що здалася Інна. Може й справді занадто сильно вона себе накручує?
Виявилося, що не даремно. І місяця не минуло, як на швидкій доньку в лікарню доставили. Ледве встигли, набряк Квінке.
Того дня у хлопчика з групи день народження був. Мама частування принесла, сік і Барні.
Усе добре з Веронічкою, встигли, вчасно привезли її, та тільки після того випадку Інна зареклася доньку до садочка водити. Одна вона в неї, немає зайвих дітей. І Матвій дружину підтримав, сказав – сидіть удома, так спокійніше.
А ось для Свети це рішення молодих стало кісткою в горлі. Де це бачено, щоб у наш час дружина на шиї чоловіка сиділа? І що, що він добре заробляє? Удвох – то більше зароблять!
От що не так зі Світланою?
Може й справді за сина так переживає, а може просто заздрить тому, що може невістка собі дозволити вдома сидіти?
І адже жодного разу не запитала вона в Інни – а чи подобається їй такий стан справ? Може невістка і сама вже втомилася в 4 стінах перебувати?
Інна мріє, що коли піде донька до школи, то вийде вона на роботу. Хоч на півдня.
Тільки коли це ще буде? Матвій одразу сказав, що це буде не раніше, ніж закінчиться 1 клас у доньки.