— Ти ще не все розумієш, — вів він далі. — Іноді простіше мовчати. Іноді легше робити вигляд, що все гаразд, аби не розворушити лихо. — Тату, — вона різко повернулася до нього, очі аж палахкотіли, — вони з мамою були разом, коли ти їздив у те відрядження? З дядьком Олегом?
— А до мами дядько Олег заходив. Поки тебе вдома не було, — мовила донька батькові, позираючи на нього якось розгублено. Їй було всього п’ятнадцять, але в голосі
— За оренду квартири плати, за ліки плати, засоби догляду за зятем — купа грошей! А ще ж онучка, харчування… Ви ціни зараз бачили? — перераховує Зоя. — А у свахи одне на умі: «Я пенсіонерка, сама ледь дихаю, що з мене візьмеш? Рада б помогти, та нема чим». А у нас ніби гроші на деревах ростуть
— А чому це ми маємо на своїх плечах чужу дитину тягти, Валю? Нам і зі своєю клопотів — по саму зав’язку. Та ще й онучка зовсім крихітна.
— Будинок, звісно, треба було переробляти під себе, — згадує Діана. — Але тато і про це подбав. Як я зрозуміла, у нього просто руки не дійшли, а дружина його чомусь не захотіла там господарювати. Тож нам у спадок дістався не просто дім, а цілий склад: утеплювачі, сантехніка в коробках, матеріали для ремонту, меблі й навіть трохи грошей на перший час
Діана з чоловіком зовсім нещодавно відсвяткували новосілля. Власне, цей будинок вона успадкувала від батька досить давно, просто треба було нарешті привести його до ладу й довести все до
— Мамо, я здоровий молодий чоловік, а Ви дрова будете тягати? Відпочиньте, я сам усе зроблю. — Добре, синку, добре… Я така рада за тебе! Так хочеться на невісточку подивитися. — На весіллі побачите, мамо, вже за місяць свято
У старій хаті, де кожен куток пахнув висушеними травами та минулим, Клавдія Петрівна годинами сиділа біля вікна. Вона дивилася на дорогу, що змійкою втікала за обрій, і про
Галина ніколи не почувалася такою щасливою. Їй в Андрієві подобалося геть усе. Виявилося, він дивовижно готує — оце так несподіванка! Він кликав її в свій гараж на романтичні побачення – смажив сало на сковорідці, і вони були найщасливіші у всьому світі
— Марічко, я тебе попросити хочу про одну річ… — Про що саме? — Ви ж із Андрієм давно вже нарізно живете, він тобі ніби й не потрібен…
— Ну й дурень! — кинула Юля, розвернулася й пішла геть. Сашко не побіг наздоганяти, тільки крикнув услід: — Кота поверни! — Ще чого! — не озираючись, відрізала Юля
Юля прокинулася від того, що хтось несамовито, просто калатав у двері. Серце в грудях підстрибнуло й завмерло. На годиннику — друга ночі. У квартирі вона сьогодні лишилася сама:
— Ой, а ви що, стару плиту викинули? — зазирнувши в кухню, сплеснула руками Марія Вікторівна і засудила головою. — Добре, що стара Матрона до цього не дожила. А ви знаєте, що вона ту піч ледь на свого чоловіка не завалила? Ну, про спочивших або добре, або ніяк, але таргани в її голові були розміром з кулак
Мати власний будиночок у селі, де вранці співають півні, а повітря пахне скошеною травою, було заповітною мрією Ксенії. Її чоловік, Олексій, цю ідею не просто підтримав, а загорівся
— Глянь он на ліжко! Бачиш, там дівчинка спить малесенька? Це ж до мене вчора пізно ввечері Галя приїжджала! Сказала, що в подолі принесла, а матір її з хати вигнала. Нехай, каже, у тебе поки побуде, бо не знаю, що з нею робити. І поїхала моя Галинка, моя онучечка. А це ж, видно, правнучка
— Наталю! Наталю, вийди на ґанок бодай на хвилинку! Чуєш, кажуть, твоя Надійка в місті з моєю Галькою бачиться? Може, вона номер її має? — Чого це ви
Залізши всередину, ми побачили старі меблі, купу мотлоху на підлозі, плісняву та товстий шар пилу. Навіть удень атмосфера в тому домі була похмурою та гнітючою. Але ми й гадки не мали, наскільки все зміниться вночі
Бувають люди, які за все своє життя жодного разу не стикалися з містикою. Їхній світ — це міцний фундамент із логіки, де все зрозуміло, пояснювано та вивчено. Бувають
— Вважаю, що онуки після весілля могли б і зі мною пожити. Місця б усім вистачило, я б ще й підказувала, як борщі варити. — Мамо, ти що, себе в молодості не пам’ятаєш? — усміхалася Людмила, розставляючи мамині горщики з геранню на новому підвіконні. — Та тобі з нами і веселіше буде, і нагодована завжди, і поговорити є з ким
— Після весілля зможете жити у бабусиній квартирі, — впевнено казала Людмила синові, розливаючи по чашках запашний чай. — Вона вже людина літня, сама з господарством заледве дає

You cannot copy content of this page