— Моя свекруха – класна жінка. Мені з нею неймовірно пощастило. Я знаю, що вона мене в образу не дасть. Я відразу це зрозуміла, вже коли вдруге побачила її. Привітна, доброзичлива, тільки от зір її підводить, скоро на операцію поїде
Повертаючись із роботи, Єва ледь не звалилася майже біля свого будинку, якось невдало потрапила нога в невелику ямку. У неї навіть промайнула думка: — Ну все, зараз буде
— Це вам спасибі. Зігріли. Моїх старих уже немає. А так їх не вистачає… – прошепотів Роман. — Так, сім’я без людей похилого віку, немов дерево без коріння… – відповіла Наталя. Вони вийшли на вулицю і сіли на ґаночок, як у юності. Було тепло. Серпневий вечір, що переходить у ніч, шепотів цикадами щось ніжне, чуттєве і просте
Ромка, мужик під шістдесят років, жив у невеликому приміському селищі сам у батьківській хаті. Матір і батька він поховав два роки тому, і з дружиною був давно розлучений.
— Льоню, ну як же так… ти ж одружений… — Розлучуся, Любаню, розлучуся, не хочу більше з Тамарою жити, ситий досхочу… а ти мені подобаєшся, прикипів я, з тобою і дихати поруч за щастя. — А діти як же? — Та вже великі, донька майже наречена. Але ж і не кидаю їх, допомагати буду
Будиночок був гарний. Невеликий, але міцний, з палісадником зі свіжого штахетника, пофарбованого блакитною фарбою. Такого ж блакитного кольору віконниці – широко відчинені, немов дивиться будинок на всіх, хто
— Як же мені вже набридло тут у місті, додому хочу. І чого Павло так сполошився і відвіз мене з села у своє місто. Ось і намотую кола навколо дев’ятиповерхівки, – бубонів Іван Єгорович. – Ходиш тут по колу щодня, ні знайомих облич, ні «добридень» тобі, ні «до побачення»
— Як же мені вже набридло тут у місті, додому хочу. І чого Павло так сполошився і відвіз мене з села у своє місто. Ось і намотую кола
— Молоденький який! А гарненький! – Кухарка тітка Дарина замилувалася засмаглим блакитнооким хлопчиною. – Ну, буде хоч кому каструлі тягати. — Каструлі, само собою, тільки Дарино Петрівно, кухарем я тут, призначили мене. — Ти?! А я як же? — Та не ображайтеся ви, не підведу, разом працюємо
— Не крутись, Юрко, на кухні, не чоловіча це справа, не витрачай молоді роки на ложки та каструлі, йди краще до клубу, там дівчата зачекалися, краще приглянь собі
То пиріжки особливі напече, то якусь багатошарову запіканку. Найбільше їй вдавалися торти. На вечерю з коханим вона приготувала салат багатошаровий, французьку запіканку з грибів, картоплі та курки з сирним соусом. Але козирем у рукаві став дуже смачний торт «Графські руїни»
— Матір, а чого це в нас давно ніякого тортика не було? Ліза здригнулася від цього «матір». Чоловік уже років п’ять її так називав. Раніше вона якось уваги
— Власний син квартиру орендував, а колишня невістка жила у квартирі свекрухи, я більше таких золотих свекрух, якою була моя для колишньої невістки, не знаю, – вважає Віта
— Не спілкуюся і не збираюся, ти уяви, вона скаржиться синові на мене і ображається, що в гості не кличу, стосунки не прагну налагоджувати, – розповідає Віта подрузі.
— Я їсти хочу! — вже голосніше сказала Женя й похмуро подивилася їй услід. — Сніданок уже був, ти продрімала. Обід через дві години. Готувати мені ніколи — багато справ у саду. Допомагати ти не збираєшся. Тож терпи й чекай, — суворо відповіла Зоя Степанівна
— Тату, ти бачив — у нас біля під’їзду така крута машина стоїть! — Женя влетіла до квартири, скуйовджена, як горобець, і тут же зупинилася. У кімнаті з
— А що я робила не так? – роздумувала вона, сидячи на ґанку власного будинку. – Сніданками, обідами, вечерями загодовувала, Петро он як погладшав, коли від мене йшов. Але ж коли я покликала його до себе жити, був худеньким як підліток, ручки в нього тремтіли, коли хвилювався. Хіба мало я йому дала любові, турботи й ніжності?
Коли чоловік покинув Оксану Рябченко заради цікавішої та красивішої її подруги, жінка втратила сенс життя. — А що я робила не так? – роздумувала вона, сидячи на ґанку
— Ех ти! Не довіз мені онуку, впустив стару з косою в автобус. Кирило стояв перед цією жінкою, немов німий, згадуючи, що сталося за кілька хвилин до біди. — На тобі тепер чорна вуаль, не одружишся, поки собака ця цуценят не приведе
Дрібний весняний дощик не перестаючи лип до лобового скла. Кирило подивився в ліве дзеркало, а потім на годинник. До кінцевої зупинки плестися ще годину не менше. Розмокла після

You cannot copy content of this page