Життєві історії

— Мамо, а як так виходить? Зять — для тебе чужа людина, з якою ти не хотіла жити в одній квартирі, а квартиранти — рідні, чи що? —

— А що я такого зробив? — Ти ще питаєш? Ти при своєму глузді? — Віко, вгамуйся! — Андрій пішов у наступ. — Ти горлала голосніше за всіх,

— У нього одна відповідь: йому було треба, — ображена Людмила. — А те, що треба мені, дітям — пустий звук. Ні, він, звичайно, і раніше міг так

— Катрусю, — промовив він проникливим голосом, заглядаючи мені у вічі, — вибач, не міг я пройти повз цього кошеняти. Він так жалібно нявчав, що я сам мало

— Я просто не зможу там жити, от і все. І нерви мені ані зараз, ані потім, тріпати ні до чого. Тільки, здається, чоловік та його мама цього

— А ми б допомагали, якби зять до нас інакше ставився, — каже подрузі Ірина Павлівна. — Можливість є. І так, якщо донька залишиться сама, без чоловіка, то

В Алли скоро день народження. Вона сиділа, втупившись у вікно, й байдуже розглядала перехожих, що снували туди-сюди. І кожен дратував. Здавалося, усі вони радіють цьому довгоочікуваному літу, сонцю,

— Досить тринькати мої гроші на цього бовдура! — голос Михайла гримів над рядами з консервами, змушуючи покупців обертатися. — Тисячу гривень за ковбасу!? Для кого!? Для тридцятилітнього

— Ми встигнемо сьогодні все? — Лариса підібгала губи, складаючи до багажника коробку з ялинковими прикрасами. — Звісно, — Дмитро нахилився, щоб підтягнути ремінь, і ляснув по кришці

— Я роками купувала їхнім дітям дорогі подарунки, а зрештою вийшла невдячна! — обурювалася жінка. Знаєте, як це буває: ти роками вкладаєш душу в родинні стосунки, намагаєшся бути