Головна

Життєві історії

— Сашку, давай до мами поїдемо, вона ж там зовсім одна-однісінька. Вона мені тільки пише повідомлення, а не дзвонить, щоб я бува не почула, що вона плаче, — благала Катя чоловіка майже щовихідних. — Катю, ми ж позавчора в неї цілий день сиділи… — Але ж це було позавчора
Життєві історії 0
— Це від самого початку була погана ідея, — ділиться з кумою Надією пані Тамара. — Я, як відчувала, була проти цього весілля! Але ж хіба закоханому чоловікові
— У них тут і кухар свій є, і садівник, і жіночка, що прибирає. Мені виділили чудову кімнату, їжу готувати не треба, а годують так, що я скоро в сукні не влізу! Всі такі привітні, душевні. Я тут наче на елітному курорті! — Але ж у тебе тільки один вихідний! — не здавалася донька. — Та я тебе прошу! Після тридцяти крикунів у групі — одне маля для мене просто забавка
Життєві історії 0
— Ти, мамо, егоїстка! Тільки про себе й думаєш! — випалила Аліна в слухавку так, що та аж гарячою стала. — Я?! — щиро здивувалася мати. — Так!
— Налисники з сиром! — урочисто оголосила вона з усмішкою, яка на мить осяяла її обличчя. — Ви ж там, мабуть, у своєму готелі нормально й не їли. А в мене сир домашній, свіженький, із ринку. — Мамо, дякую, звісно, за турботу, — розгублено пробурмотів Влад, забираючи лоток. — Але ми ще спимо, з дороги ледве живі. Ти йди, давай пізніше зідзвонимося
Життєві історії 0
Їхнє весілля відгуляли дуже скромно — чоловік тридцять, не більше. Затишне кафе на околиці міста, білосніжні скатертини, теплі осінні квіти на столах і жодного нав’язливого тамади з тими
— Діти повинні дихати цілющим морським повітрям, а не киснути в задушливій бетонній коробці! — безапеляційно заявляє свекруха кожного літа, при будь-якій зручній нагоді. — Ми з покійним Петром щоліта вивозили сина до Криму чи в Одесу! А ви що? Іпотека, робота… Це все відмовки для ледачих
Життєві історії 0
Власна квартира, за яку щомісяця доводилося віддавати левову частку сімейного бюджету у вигляді іпотеки, з’їдала майже всі доходи. Зате у дівчаток нарешті з’явилася своя власна кімната! Нехай поки
— Яйця, твердий сир, кунжут, — розміреним голосом скомандувала Мама. Вітюша миттю розчинився в юрбі. А за хвилину вже виринув із потрібним набором і на ходу склав усе до візка. — Шоколад. Лимонад. Мармелад, — відрапортував він таким тоном, ніби здавав звіт. — Гіркий. Ні. Без цукру, — так само беземоційно відрізала Мама
Життєві історії 0
Ніхто на нашому базарі достеменно не знав, звідки вони взялися. Здавалося, ці двоє просто матеріалізувалися з ранкового туману. Їхні обличчя неможливо було запам’ятати, а імена швидше скидалися на
Андрію, їмо ми продукти, які в магазинах грошей коштують. І я не можу, як ти собі думаєш, розтягнути один памперс на цілий Божий день! Ти взагалі цінами цікавишся? Чи, може, думаєш, що буханка хліба п’ять гривень коштує? Закінчилася твоя тисяча швидко, бо на ній не можна вічно виїжджати
Життєві історії 0
— Знаєш, я зараз просто дивлюся на все це і відчуваю глибоке моральне задоволення. Аж на душі теплішає, — ділиться зі мною кума Марина. — От так воно
Максим не мився, не голився, харчувався канапками з ковбасою і заливав у себе літри розчинної кави. Квартира за лічені дні перетворилася на справжнє пекло
Життєві історії 0
— Ти взагалі чуєш, що ти говориш?! Вона виснажена! У неї на руках немовля! Якщо ти ще хоч раз бовкнеш про те, що вона «прохолоджується вдома», — ноги
Сіла на кухні, сьорбає суп і тихенько питає: — Бабусю, а можна хоч кілька фотографій узяти? — Можна, — кажу. — Тільки я сама їх дістану і зроблю копії. Вона скривилася: — Нам треба справжні. Вчителька казала, щоб сімейні були, а не з інтернету роздруковані. Я лише усміхнулася: — Копії — це теж сімейні. Тільки не в єдиному екземплярі
Життєві історії 0
Мене звати Тамара, мені 62 роки. І я маю сімейний альбом. Великий, важкий, у коричневій палітурці. Кутики в нього вже потріскалися, а між цупкими сторінками лежить тонесенький, як
— Мамо, що сталося? — Юрко повертається. Строк добігає кінця. Я простягнула їй ту звістку. Папірець уже геть стерся між моїми нервовими пальцями. — Уже? — ледь чутно видихнула донька й глянула на чоловіка
Життєві історії 0
Коли я сказала рідній доньці збирати речі й з’їжджати з квартири, мій світ ніби розколовся навпіл. Я бачила, як в очах моєї Оленки згасає тепло, як її чоловік
Він прийшов навідати дружину й крихітного синочка і… скам’янів. У прозорому боксі лежало немовля. Чорняве, як смола. Треба віддати Павлу належне — він не став влаштовувати скандал прямо в палаті
Життєві історії 0
— Не знаю, як воно там працює, але ж працює стовідсотково! — Ліза обережно зиркнула на Павла: чи не сміється бува? Ні, не сміється. Навіть слухає зацікавлено. —

You cannot copy content of this page