Життєві історії
Хотілося б поділитися реальним випадком із життя, трапилося це не зі мною, а з не дуже далекими родичами, але нагода запам’яталася добре, хоч і сталося все досить давно.
Злість на чоловіка, що кипіла в самому мозку, мабуть, позбавила Людмилу розуму на якийсь час, якщо за якихось п’ять хвилин вона примудрилася забігти чорт знає куди. Жінка й
Леонід прокинувся рано, ще до будильника, у голові роїлися тисячі бджіл, вони дружно гуділи й кусалися. У потилицю, у скроні, а особливо боляче в тім’ячко, впивалися своїми жалами,
— Котру ніч сниться мені наше село, думаю, чи не з’їздити на деньок. — Що ти там забула? Будинок знесли давно, років сорок минуло, як продали. — А вчора
— Тітонько Женя, здрастуйте, це Ліда, дочка вашої сестри Галини, ви мене, напевно, і не знаєте. У Євгенії Іванівни затряслися руки, миттєво пересохло в горлі, і вона як
— Як водиться, ще й мені дорікнули, що я все рахую і заздрю, мама сказала, що я й у дитинстві так поводилася, це в мене дитячі ревнощі ніяк
— Хто взагалі міг подумати, що таке буває! Ніколи в нас у сім’ї такого не водилося, – обурюється Ольга Сергіївна. – А тепер Люба розводить руками: грошей немає,
— А Наталка вже знає? – голос бабусі був сповнений невдоволення і прихованої погрози. — Ні. Не говорили їй нічого. Навіщо дитині такі подробиці? – голос Ніни, сестри
Вона вже давно помітила, що з чоловіком щось негаразд. Іноді він зникає на кілька годин, але якщо запитати, де він був, завжди готова зручна відповідь, щось на кшталт
У двері голосно постукали. Ліза здригнулася. Різких звуків вона боялася ще з дитячого будинку. Вона обережно підійшла до дверей і запитала — Хто там? — З того боку пролунав сміх.