— Добре, хай твоя свекруха там страждає, хай твій чоловік до неї з розумінням ставиться — це їхні справи. Але до чого тут ти і твій ювілей? Хай вона собі сидить удома і переживає свою втрату, скільки влізе! Чому ти маєш ховатися по кутках, як школярка? І взагалі, хтось знає, скільки ще триватиме ця вселенська жалоба
— Ні, він усе-таки з нами поїхав. Щоправда, дуже просив не виставляти фотографії в інтернет і взагалі своїй мамі нічичирк, що ми таки зібралися, — відповідає Яна на
— А ви що тут забули, кралечко? Молода, гарна, ще й без маски! Похизуватися прийшли? — Я вас не зовсім розумію, — ніяково знизала плечима Аня. — Чим хизуватися? — Та ясно чим! Своєю молодістю і вродою! Вам же на вигляд і тридцяти немає. Було видно, що жінка в масці не на жарт розлютилася. Вона рішуче відсунула стілець і гепнулася за Анин столик
Аня неквапливо доїдала свій улюблений вишневий штрудель і допивала каву, ховаючись від вечірньої метушні за затишним столиком біля вікна. За склом накрапав осінній дощик, а тут, у кафе,
— Мамо, дай слово, що не втручатимешся, — просив він тоді, стискаючи її суху руку. — Прямо тут і зараз. Я все обміркував. Квартира перейде до Аліси, а вже після неї — до мого сина. Вона мені теж заприсяглася. Ну що мала робити згорьована мати, дивлячись, як її дитина тане на очах, мов воскова свічка? Дала слово
— Знаєш, Галю, я ж про те, що він усе до нитки переписав на Алісу і спеціально для цього з нею розписався, дізналася буквально за два тижні до
— Значить так, Тамаро. Ще раз… бодай один раз я почую хоч пів слова в бік Ганни — будеш до кінця життя «дружити» зі своїм відображенням у дзеркалі. Зрозуміла мене? Я все сказав. Він сів, акуратно розправив серветку на колінах і незворушно додав: — Передайте мені, будь ласка, оселедець під шубою
— Зі мною треба дружити, Ганнусю. Я жінка хоч і відхідлива, але пам’ять маю ой яку хорошу, — Тамара Павлівна промовила цю фразу з незмінною, аж солодкавою усмішкою,
— Та якось воно незручно… Господиня червону ікру їсть, а я вже тут, скраєчку, з черствою скоринкою посиджу, — Тамара Петрівна страдницьки зітхнула і покірно склала руки на колінах. — Ой, Томо, та чого ти соромишся? Бери салат, не гніви Бога! — тітка Валя гучно посунула до сестри важезну кришталевую салатницю, повну олів’є
— Та якось воно незручно… Господиня червону ікру їсть, а я вже тут, скраєчку, з черствою скоринкою посиджу, — Тамара Петрівна страдницьки зітхнула і покірно склала руки на
— Конкурс «Впізнай туфельку нареченої» — це взагалі відпад. Там кожен варіант коштував по тисячі. Очі б мої не бачили тих капців сусідських тіток, яких Наталка на сходи вигнала. Але весело, Лесю. Чесно, це був найсмішніший викуп, на якому я бував. Леся повільно поклала конверт на стіл. — Назаре, а куди ці гроші пішли? Наталка їх віддала? Тобі? Мамі? Назар лише знизав плечима: — А чого б це мені? Це ж викуп нареченої. Я думав, вона віддасть їх тобі
Весілля Лесі та Назара мало бути класичним. Без тих новомодних виїзних церемоній із клятвами під квітковими арками та фуршетами просто неба. «По-простому, по-родинному», — примовляла Лесина мама, пані
— Ми наприкінці місяця переїжджаємо до вас, — безапеляційно заявив він замість «доброго вечора». Не знімаючи взуття, син пройшов у коридор і зупинився на межі вітальні. — Ми з дружиною, яка зараз при надії, житимемо у вашій спальні. Степан від несподіванки аж випустив викрутку — та з гуркотом покотилася по світлому ламінату. — У якому сенсі — переїжджаєте? — здивовано перепитав батько. — У прямому, тату
Той суботній вечір здавався Галині втіленням тихого сімейного щастя. У духовці вже рум’янилася запашна курочка, а на плиті доходила молода картопелька з кропом і вершковим маслом. На столі
— Маринко, я тобі це як найближча подруга кажу, — щебетала вона, хоча в голосі вчувався прихований азарт. — Ти тільки не здумай там скандал влаштовувати! Але ж, серденько, ти мусиш знати правду. Пам’ятаєш їхній корпоратив на роботі? Ну, той, що аж сім років тому був? Так от… Ця… як її… Світлана з бухгалтерії. Ну, та, що оком на всіх чоловіків кліпала. Тоді твій Дмитро з нею… ну, усамітнилися вони. У комірчині, уявляєш
Свій звичний, спокійний світ Марина втратила у звичайнісіньку середу. Була друга половина дня, і вона якраз затіяла хатнє прибирання: ретельно натирала до блиску старенький, але такий улюблений сервант
— Бабо Людо, ти тепер як та тітка з реєстратури. Зять шикнув на нього, а я раптом розреготалася. Дитина озвучила те, що я відчувала. Я стала невидимою. Подруга Зоя, якій я скинула фото, була прямолінійною: — Тебе знову зробили завідувачкою шкільної їдальні. Ти знову вирішила, що чужа впевненість важливіша за твої бажання. Шукай нормального майстра і виправляй. Інакше так і ходитимеш із чужою головою
В моїй історії, хоч як це дивно, найболючіше б’є зовсім не невдала стрижка. Зрештою, волосся відросте. Не за тиждень, звісно, але ж відросте. Невдалий чубчик можна підколоти гарною
— Мам, маю тобі дещо сказати. Ми з Марічкою вирішили… Після весілля я візьму її прізвище. Стану Вишневецьким. У мене в голові наче щось обірвалося. — Ти береш прізвище дружини? Павло відразу наїжачився: — Мам, тільки не починай оце про «справжнього чоловіка». У Марічки прізвище красиве, рідкісне. У них у родині тільки дівчата завжди зʼявляються на світ. Її батько дуже переживає, що рід на цьому обірветься
От як розсудити на холодну голову, то що таке прізвище? Звичайнісінький набір літер. Рядок у паспорті, карлючка на квитанції за комуналку, сухий запис у медичній картці чи на

You cannot copy content of this page