Головна

Життєві історії

— Оголосила їм: «Я вас більше тягнути не збираюся», — хитає головою Зінаїда Сергіївна. — На проїзд не дає, на телефон — теж. Навіть їсти не готує, каже, що їй салатика вистачає, а продуктів у холодильнику майже не тримає. То хлопці прибіжать до мене, я їм пісного борщику наллю, картопельки підсмажу… А що я ще можу? Кілька сотень гривень з пенсії справу не врятують
Життєві історії 0
— Одного б я ще, може, якось і витягнула, — важко зітхає Зінаїда Сергіївна, розгладжуючи на столі стареньку клейонку. — А як обох? Це ж і нагодуй, і
— Ви тільки гляньте! Вони помідори ножем крають. Їх же треба тільки отак їсти! Хлопець вхопив із тарілки найбільшого помідора і смачно відкусив. Потім щедро посипав крупною сіллю і відкусив ще раз. Солодкий сік потік йому просто на футболку. — М-м-м, оце я розумію, смакота
Життєві історії 0
— Мамо, ну чого ти з ним панькаєшся? Він же тобі ніхто, чужа дитина. Ти б так своїм рідним онукам, Микиті з Кирилом, раділа! Донька невдоволено відвернулася, з
— Значить так, мамо, — Женя рішуче ляснув себе по колінах. — Витираємо сльози! Зараз ми сідаємо в машину, їдемо в супермаркет і купуємо все необхідне! За квартиру відсьогодні плачу я, і зараз же перекидаю тобі на картку гроші. — Ой, дітки, та що ви! Не треба стільки! Мені б тільки продуктів трохи купити… Звісно, син нікого не слухав і зробив усе по-своєму. І повний багажник харчів привіз, і фінанси налагодив, і комуналку на себе перебрав
Життєві історії 0
— Доброго здоров’ячка, Ксюшенько, як ви там? — Доброго дня, Маріє Андріївно! Та ніби все гаразд, — відказала Ксенія, помішуючи ополоником свіженький суп. — Ось, скоро будемо обідати.
— І от уявляєте, дзвонить мені сестра. Мовляв, синові час до випускних іспитів готуватися, а з фізикою якраз геть біда. І ще й таким бадьорим, безапеляційним тоном мені це все видає! — «Ми там з трійки на трійку з мінусом ледве повзаємо, а тут, виявляється, рідна тітка — справжнє світило в цій науці! Візьми-но рідного племінника на буксир!» — продовжує свою розповідь Ірина. — А я їй спокійно так і відповідаю: «Та без проблем, Валю. Година моїх занять коштує стільки-то
Життєві історії 0
— Я щось не збагну, тобі що, важко? — підвищеним тоном, мало не зриваючись на крик, звернулася до Ірини старша сестра. — Ти із сусідчиним онуком он задарма
— Мамо, та він же все життя тільки про себе думав! У гріш тебе не ставив. Ти ж усю нашу родину на своїх плечах тягнула: і на роботу бігала, і на кухні смажила-парила, і торби з ринку тягала, і прала, і хату вилизувала. Я жодного разу не бачила, щоб він тобі хоч чимось підсобив. Сам, бувало, тільки раз чхне — вже біжить на лікарняний, лежить, стогне. А ти хоч раз той лікарняний брала? Усе на ногах переносила, з температурою на роботу йшла
Життєві історії 0
— Мамо, ти не образишся, якщо я вже завтра додому поїду? — обережно запитала Марічка, коли Валентина повернулася з лікарні, втомлено скидаючи хустку. — Може б ти, доню,
– Будеш борщику, Оленко? Не хочеш? Ну почекай-но хвилинку, я тобі зараз картопельки на салі підсмажу, з хрусткою скоринкою. Та тільки-но дівчинці стукнуло дванадцять, її наче зурочили. Почалося все з нескінченних скандалів у школі. То одна вчителька, то інша раптом почали скаржитися на онуку
Життєві історії 0
Хата потонула в густій, тягучій тиші. Ніна сиділа на ослінчику, безвольно опустивши на коліна натруджені, посічені роками руки. У кухонній мийці височіла справжня гора брудного посуду, а з
— Аж тут він приходить і так урочисто заявляє: на вихідних чекайте, приведу знайомити з нареченою, — зітхаючи, продовжує Анастасія Дмитрівна. — І привів же на нашу голову… Тепер і розуму не прикладу, що з цим усім робити. Звісно, після тих оглядин із сином відбулася дуже важка розмова. Довелося витягти з шафи того давнього скелета і розповісти йому всю гірку правду
Життєві історії 0
— А що я можу відчувати, Ніно? — емоційно сплескує руками Анастасія Дмитрівна, ділячись із давньою коліжанкою. — Я просто прикипіла до місця, якщо чесно! І чоловік мій
— І чого ти тій старій так підлещуєшся, у рота заглядаєш? На біса вона тобі здалася! — сичала свекруха. А зовсім недавно мама чоловіка взагалі прямо в лоб звинуватила невістку: мовляв, та спеціально приручає «бабку», щоб та відписала спадщину в обхід Ігоря самої Карині або маленькому Данилкові
Життєві історії 0
— Тепер вона ще й мого власного чоловіка проти мене налаштовує! — бідкалася засмучена Карина. — Уявляєш, він учора приходить додому і так прямо в лоб питає: «Ти
— Що там таке гуде? Невже наша Юлька знову з чемоданами приперлася? — невдоволено спитала бабуся, неохоче відриваючись від улюбленого серіалу та мружачи вицвілі, але ще гострі очі в бік вікна. — Вона, мамо, хто ж іще, — важко зітхнула Ліда, повільно підводячись і звично хапаючись за правий бік, де знову нив і нагадував про себе жовчний. — Піду вже, зустріну нашу мандрівницю
Життєві історії 0
Кімната доньки стояла пусткою зовсім недовго. Скільки там того часу минуло? Може, тиждень, може, заледве два… За відчиненими навстіж вікнами раптом зашурхотіли шини, і за знайомим гурчанням мотора
— Мама засмучена. Каже, ти їй навіть поїсти не пропонуєш, коли вона приходить. Сидить людина пів дня з дитиною, і навіть чаю ніхто не наллє. — Льошо, я пропонувала їй чай минулого вівторка. Вона сама відмовилася! — Ну, може, ти пропонуєш якось формально — спитаєш для галочки й одразу йдеш? Марина глибоко вдихнула. — Я пропоную нормально, по-людськи. Йду на кухню, ставлю чайник, питаю. Вона каже: «Не треба, я не хочу». Олексій лише знизував плечима: ну не знаю, мовляв, мама каже інакше
Життєві історії 0
Марина ніяк не могла збагнути, з якого дива вона раптом стала в усьому винною. Не в якомусь там глобальному сенсі, а в звичайному, побутовому: коли саме в їхній

You cannot copy content of this page