Життєві історії

Телефон у моїй сумці задзвенів саме тоді, коли я вже підходила додому. Я витягла його і відповіла братові. — Привіт, Антосику, — без докорів сумління назвала я його

— Здається, між нами немає миру, мабуть, розлучимося, — ділиться Христина з подругою. — Ну, бо як жити, якщо я в усьому винна? Напевно, сама й подам на

— Просто мені набридло, що свекруха зневажала мою маму. Уже пів року вона при кожній нагоді говорила, як негідно мама вчинила, — каже Ольга подрузі. — Це життя,

— Я з тобою, Ларо, церемонитися не буду! Сказав уранці, що хочу пиріжків з м’ясом, значить, ввечері вони вже повинні стояти на столі. А якщо треба віднести мої

Я приїхала до бабусі в село просто на вихідні. Втомилася. Настільки, що в редакції мені прямо сказали: «Поліно, у тебе під очима здоровезні темні мішки, візьми відпустку, інакше

— Мамо Олю, ти як тут? Ми ось з Антосиком проходили повз, ідемо з магазину, вирішили зайти, дещо і тобі купили, — обіймала Юля свою не рідну матір.

Після весілля Яна з Денисом жили з його батьками в будинку. Невелике містечко, батьки Дениса мешкали в приватному секторі, будинок великий і добротний. — Слухай, Ден, я ніколи

Антоніна Сергіївна, як зустріне когось із сусідок, так починає скаржитися на свого сина. — Ой, не можу, від безвиході прошу поради, і що мені з Сашком робити, не

Тетяна та Борис повернулися в рідне село після розлучень, так і не зберігши своїх сімей. Як зустрілися вони у батьків, у їхньому Кленовому, так одразу й зрозуміли, що

— Треба Свєточці допомогти. Вона сестра твоя, рідна. Я ненадовго переїду. На пару років, можливо. А потім… — Що потім, мамо? Що зміниться потім? — запитав Ілля. —