Життєві історії
«Це ж міна уповільненої дії! Я вже мовчу про те, що в доньки одразу після такої новини почалися проблеми з годуванням», — засмучено зітхає Лідія. — Ой, як
— Не хочу я з тобою спілкуватися! Ти поганий! Не любиш мене й не любив ніколи! Тільки себе завжди любив! — лунав із телефонної слухавки пронизливий крик. Спричинений
— Дякую, — сказала Оксана крізь сльози, дивлячись на розмиті вогні нічного міста за вікном машини. — Дякую, що заступився за мене. Я б сама не впоралася. —
Ігор любив непомітно дарувати невеликі подарунки своїм шкільним друзям. Як це? А підкладав їм у портфель якийсь подаруночок або гостинець, поки друзі ходили до буфету на перерві чи
«У житті завжди має бути місце святу!» — вважала Аріна і всіма силами намагалася дотримуватися цього правила. Світські, релігійні, родинні — дай лише привід, а вже нагода повеселитися
— Слухай, давай тільки без цих «концертів», добре? — Олексій гидливо поморщився, дивлячись, як по щоці Марійки котиться самотня сльоза. — Я ж тебе попереджав, що не терплю
— Годі істерик, Іро! Дарина ставиться до них, як до рідних! Це ти їх засмикала своїми правилами! Може, тобі до психолога сходити? Подивитися на себе збоку? Іра завжди
І чоловік Сергій, і син-підліток Матвій не переставали повторювати, як сильно вони люблять свою дружину й маму. «Вона в нас найкраща в світі!» — з гордістю казали вони
— Мамо, мене Костик кинув! — Таня захлиналася риданнями в слухавку. — Гарна новина! — вирвалося в Алли. — Нарешті ти розплющиш очі і почнеш нове життя! —
— Яка гарна, — Денис узяв до рук світлину, що випала зі старого альбому. — Ви дуже схожі. Чому ти про неї ніколи не розповідаєш? — Дай сюди!