Життєві історії
— Треба Свєточці допомогти. Вона сестра твоя, рідна. Я ненадовго переїду. На пару років, можливо. А потім… — Що потім, мамо? Що зміниться потім? — запитав Ілля. —
«Якби не його матір, ніякого контракту в нас би не було, жили б як усі люди, — каже Галина. — Мене це, скажу відверто, тоді дуже принизило, а
— Донькою Люба мені, звісно, не стала, але стосунки в нас були цілком нормальні. І зараз нормальні, що нам ділити? Вона виховує мого онука, я хочу бачити, як
Дружина пішла від нього при надії, вже пʼятий місяць як під її серцем жила дитинка. Звісно, мама казала, що й дитина не його, принаймні, доти, доки Тетянка не
Вони познайомилися випадково. Алла закупилася в супермаркеті, вийшла на вулицю з двома величезними пакетами, а там — ожеледиця. Дівчина послизнулася на сходинках і, мабуть, гепнулася б, якби чиїсь
Пані сиділа на кухні й болісно міркувала, як їй нарешті розірвати стосунки з Анатолієм. Жити з ним далі не було ні сил, ні бажання. Колись у цій затишній
— Мамо… це моє життя. Не подобається Сергій, не хочеш приходити на весілля — не приходь! — Та ти зрозумій, я тобі добра бажаю! Тобі ж поговорити з
Маргарита Юріївна була дуже засмучена через старшого сина. Молодший Ілля давно одружився, за нього вона спокійна, скоро онука має зʼявитися. А Павлові вже тридцять три. А чим старший
— Та що ж ти, Маринко, — кричала на молоду дівчину Антоніна, — гріх свій моїм Сашком прикрити вирішила? У місті дитину нагуляла, поки вчилася, а тепер у
Біля нового котеджу зупинився розкішний позашляховик. Звідти вийшов вайлуватий пан та хлопчик років дванадцяти. — Тату, я піду погуляю. Ніколи в селі не був. — Обережніше! Це тобі