Плакала потім, по підлозі повзала, кулаки кусала, в живіт свій порожній себе тикала, пику до неба підняла і вию, немов вовчиця, навіщо мені краса та, кажу, якщо не пізнала материнства… А потім заспокоїлася, Катрусю, іноді здалеку милуюся хлопцями, молодшого твого так взагалі зацілувати хочу, пиріжок солоденький, погибель дівоча росте… Ось так, Катю. Я ніби з вами живу, вважаю себе, ну … наче сестрою чи що старшою і тобі, і Іванові, а діток ваших племінниками
Катерина жити не хотіла, весь світ білий не милий, змушувала себе йти на роботу, їй здавалося, що всі на неї пальцем показують і хихикають, хтось засуджує, а хтось
Мати чоловіків міняла як рукавички, що не рік, то новий вітчим. Дітей наробила трьох від різних, обидва – молодші за Наталку. Я в них була один раз і жахнулася просто: невже люди зараз можуть так жити? Шпалери обірвані, обмальовані, скрізь бруд і пилюка. Усе розумію: можна жити бідно, але дві дорослі жінки у двокімнатній квартирі не можуть порядок навести? Це як узагалі
— Я цю Наталю відразу терпіти не могла. Висла вона на нашому синові, проходу йому не давала, – каже Ірина Едуардівна. – І взяла-таки змором – сповістила, що
— Ти ж міська. От і поїдемо в місто. — Якщо дитячий будинок у місті, то звісно міська. Я ж не пам’ятаю. Мала була. А мама як? Це ж твоя мама, їй уже допомога потрібна. Та й ми як у місті з трьома дітьми? – Валя навіть сльози крадькома змахнула. — Усе! Не обговорюється. А ти приведи себе до ладу. Страшно дивитися. Шкіра та кістки. М’яса не наросло. Валя з Вірою жили дружно. Віра, пам’ятаючи себе в молодості, жаліла її. А вже онуки коли пішли, то й зовсім стала оберігати
Іван привіз наречену Валентину до свого села, до батьківської хати. Мати зраділа, у тридцять із гаком років син нарешті вирішив одружитися. Нагулявся. Приїхав. Допомога їй буде на старості
— Ой, Олю, а я й не бачу. Як там у Сергія справи? Як здоров’я, як загалом? — Терпимо, хоч і важко зараз, особливо з грошима, – відповіла Ольга і запитала, своєю чергою, що ж Діма братові не дзвонить і не відповідає, підтримав би… — Підтримав би? – раптом єхидно протягнула дружина брата. – Ви до нас опустилися, підтримка потрібна була, треба ж? А я ось що скажу: не все вам панувати і з панського плеча нам кидати свої недоїдки! Є справедливість на світі, тепер ви – як усі! А то надто жирно жили! Діма не дзвонить? А тому що Діма пам’ятає, як кричав на нього твій Сергій, як подачки нам пхав. Що, грошей не стало вистачати? Поживи тепер нашим життям
— За язик я її не тягнула, сама мені запитання поставила про те, як зараз у Сергія справи йдуть, ну я і відповіла, без якоїсь поганої думки, зрозуміло,
— Ну вічно в тебе грошей немає, – закочує мама очі. – Одна й та сама пісня. Ну чому я ніколи ні в кого не позичала? Я навіть зараз, навіть із пенсії, примудряюся відкладати, а ти живеш одним днем. Не кажи мені, що витрати великі. Все одно по крапельці можна було б робити якісь накопичення. Ні, у тебе то в дівчаток іменини, то їм у садок треба щось, то у вас змішувач полетів
— І без неї не можу обійтися, де мені ще перехопити до зарплати, і слухати її просто вже сил ніяких немає, – зітхає Антоніна. – Щоразу такий винос
— Валерію Миколайовичу, можна вас кілька слів? – запитала вона, перегородивши викладачеві прохід. — Мені трохи ніколи, – спробував відмовитися він. — Нічого, хвилинку, думаю, знайдете для майбутньої родички, – не поступилася Катя. Валерій зашипів на неї. — Тихіше говори, – попросив чоловік. – Яка ще родичка? Що ти несеш, Соколова? — Як яка? Дашка дитину чекає. Буде вам син, мені племінник, – відповіла Катя
Сестри Дарина і Катерина ні характером, ні зовнішністю не були схожі одна на одну. Старша пішла в маму. Повненька домосідка із задумливим поглядом. Даринка обожнювала малювати й вишивати,
— Час у спадок вступати, – нагадав дружині на десятий день “дбайливий чоловік”, – двокімнатна квартира не буде зайвою для нас, та й грошики мабуть у тещі є. — Зачекай трохи, у мене ні сил, ні бажання бігати оформляти документи, – дружина, як завжди, без доброго напуття з боку чоловіка, не збиралася нічого робити. — Потім відпочинеш, – защипнувши складку на животі у дружини, Іван подумав, що це мало спонукати Ольгу взятися за оформлення спадщини, і це спрацювало
Ольга монотонно вишкрібала пригорілий жир з дна каструлі залізною мочалкою, і одним оком стежила за рядженими в телевізорі. Одягнені в цікаві костюми наспівували відомі пісні. Ольга не те
— Єгоре Васильовичу, курку мені треба спіймати на суп. Не вмію я, та й рука, боюся, здригнеться, шкода. – Потиснула вона плечима. — Справа не хитра. – Єгор Васильович прихопив сокиру. — Ти тепер на вечерю приходь, супчиком нагодую. – Запросила сусідка, коли справу було зроблено. — Прийду. – Погодився Єгор Васильович, сам він майже нічого не готував, а вже наваристого курячого супу не їв кілька років
— Єгоре Васильовичу, доброго ранку. У дверному отворі з’явилася сусідка Люба, але Єгор Васильович цього не помітив. Підперши підборіддя руками, він задумливо дивився у вікно. Люба ж, швидким
— Бабусю, а коли я так навчуся? Чи навчуся? – Хвилювалася Валя. — А цього навчитися не можна. Це особливий дар. Але вже скоро тобі дістанеться. Мені уже дев’яносто шостий рік. Зажилася. Тільки пам’ятай, Валентино, сила в тобі буде велика, але використовувати її можна тільки на благо. Будуть приходити, просити приворожити, покарати кривдників і ще щось – не смій. І сама нікого не ображай, не роби помсту за образи. Там такі суди вершаться, не тут. – Повчала баба Оля, зводячи очі до неба
— Бабо, Олю. Бабо, Олю. – Трохи голосніше кличе Валя, бачачи, що бабуся не реагує. — Що, маківка моя? – Запитує баба Оля, не відриваючись від роботи. За
Іноді він почував себе негідником. Але не часто, не часто. Так всі так живуть! Більшість точно. 20 років шлюбу, навіть найкращого, кому хочеш набриднуть
Коханка в нього була щочетверга. Вихідні для сім’ї це зрозуміло. Дача, свята, гості. У п’ятницю сауна — 10 років звичці, не жарт. І хороша чоловіча компанія зібралася зі

You cannot copy content of this page