— То в чому справа, Таню? Я зараз батька покличу, нехай він сам з тобою розмовляє, – мамин голос став суворішим, вона звикла, що донька слухається, а тут раптом Таня таке каже. — Не треба тата, мамо, просто так вийшло… Мамо, ти тільки не дивуйся, я заміж вийшла і ще я чекаю дитину, тому я не приїду, так татові й скажи. — Як заміж? Як це дитину чекаєш, та ти що, донечко? – ахнула Ніна Михайлівна, – Ось так, нічого не сказавши нікому, заміж вийшла
— Диплом отримала? Коли приїдеш, батько тебе вже чекає не дочекається. Місце для тебе тримає, та й ще дехто на тебе чекає, здогадуєшся? – навіть по голосу було
Хто сказав, що почуття з часом остигають? Це у ваших книжках учених написано? Не вірте, нічого не остигає. Усе так само душа птахою тріпоче від рідного й улюбленого голосу. Це ж не жарт усе життя разом, шістдесят років, що вже казати. Так зрослися одне з одним, так сплелися, зчепилися, що й хвилиночки одне без одного прожити не можуть
Старий йшов у вічність. Баба знала про це, відчувала кожною частинкою своєї прикипілої до старого душі. Вона спокійно прийняла це, зовні спокійно. Усередині боялася, хоча й знала, що
У юні роки, як кожна дівчина, я чекала принца, який рано чи пізно з’явиться в моєму житті. І він з’явився – рано, коли мені не було ще й вісімнадцяти. А було все так. Як і всі молоді дівчата, я вірила в ворожіння. І під Новий 1974 рік вирішила загадати бажання і поворожити. Мені ще з раннього дитинства запам’яталося, як одна бабуся розповідала дівчатам різні варіанти ворожіння на судженого
Життя таке швидкоплинне – я й не помітила, як розміняла сьомий десяток. А в пам’яті назавжди залишилося три загадкові моменти моєї долі. У юні роки, як кожна дівчина,
— Як незнайомі? Я вже рік на тебе подивитися в кулінарію ходжу. І яка ж ти жінка справна, соковита, молода й красива, Надю! Я милуватися ходив, як ти працюєш, і не міг намилуватися. Кожному в тебе слово добре є, нікого не образила, не обдурила, а старим людям інший раз і трохи більше давала, я помітив. Мені здається, що я вже давно тебе знаю, та й ти мене теж. — Добре, Толю, давай зайдемо, а то я й справді замерзла і вся промокла, – погодилася Надя. Вони піднялися до нього у квартиру
— Дивись, знову твій прийшов, у чергу встав, а сам так і шукає тебе очима! – злегка штовхнула ліктем свою напарницю Надя і показала очима, – Он там
Мама пішла, і пішли разом з нею недороблені справи, її бажання і мрії, відкладені в довгий ящик. Пішли непобачені мамою місця, непрочитані книжки, непосаджені в невеликому городі за будинком овочі та квіти. Мама хотіла біле кошеня. Усе відкладали й відкладали… Ганна тепер і думати не могла про те, щоб завести кошеня. Здавалося, буде воно їй нагадувати про маму. Пішла і можливість сказати мамі те, що все ніколи або ніколи було сказати – слова про те, як вона її любить
— Світлано, здрастуй, – старечий голос у слухавці, – Я дізналася – “Нюта”. — Що? Ви про що, Віра Семенівно? — Ну, пам’ятаєш… нік. Ти сказала потрібен її
– Ви продали моє дзеркало… – Павло почав нервувати, – Дзеркало, якому було двісті років… Ви що?.. Ви з глузду з’їхали, так?
Коли Павло повернувся з довгого відрядження додому, його зустріли величезні зміни. – Отакої… – увійшовши до квартири, просто з порога захоплено пробурмотів він. – Так! – гордо вигукнула дружина, обіймаючи чоловіка. – Ми
– Побачу, що ображаєш, – доброго не чекай. Марія через силу почала доглядати за дівчинкою, зводила в лазню, відмила як слід, хоча без сліз на худеньку спинку Ані не глянеш, одягла її в сукенку, коси заплела, начебто з душі відлягло
Чоловікові зателефонували з опіки й сказали забрати рідну доньку, якої в нього ніколи не було… – Марія, сядь, будь ласка, мені тобі треба сказати дещо важливе, – Дмитро
– Ну ось….В одній кімнаті я буду із сином, у другій – ти з чоловіком, а третя – для мами, коли вона до нас приїжджатиме. Ви оплачуєте оренду і комунальні платежі, а я продукти і готую для вас. Зручно! Хіба ні? Де ви ще такий варіант знайдете? – сестра запитала в Насті
– Навіщо ж вам стільки грошей витрачати даремно? – Олена прямо подивилася на Настю: – Мені здається, що мій варіант непоганий. – Не знаю, – Настя вагалася, – Треба поговорити з Андрієм. – Поговори. Тільки
– А в нас цінується тільки все дороге, – подумав він, – багатство витіснило живих людей. Нікуди не можна сісти, щоб щось не пом’яти, не подряпати
Взимку Валентина вирішила продати будинок і поїхати до сина. Невістка і син давно кликали її до себе, але вона все не наважувалася покинути все. І тільки після хвороби,
– Наталю, ти мене вибач, але у твоєму віці пора переходити на правильне харчування, вона приносила пакунки з “правильними” продуктами. Наталі не все подобалося, але вона не відмовлялася
У Наталі Сергіївни було три невістки, проте син був один. Так теж буває. Тричі він одружився. Вона у свої п’ятдесят п’ять років була жінкою сильною, самодостатньою. Вона одна

You cannot copy content of this page