Життєві історії
— Та не переживай ти, Віро, все під контролем! — мама говорила по телефону так гучно, що я почула кожне слово ще з порога. — Марина все оплатила,
— Були ми в них, подарунки новорічні відвезли, спілкуємося потроху, — розповідає подрузі Віолетта Сергіївна. — Хоча… як спілкуємося? Вона в нас особлива, тож важко це все дається.
Тридцятого грудня, за пів години до одинадцятої ранку, у дверях роздався стукіт. Оксана витерла руки об фартух і пішла відчиняти, уже серцем відчуваючи, кого побачить на порозі. Передчуття
У сорок років сучасна жінка — це вже справжня коштовність. Вона дозріла, «упакована» за всіма стандартами й точно знає, чого хоче від життя. Алла була саме такою: власна
— Ну от як таке може бути? — ледь не плакала Ганнуся. — Це ж наш перший Новий рік, ми тільки три місяці як побралися, а нам навіть
— Я просто в розпачі, Оленко. Невже зовсім нічого не можна вдіяти? Ну, якось ту опіку на тебе оформити, чи що? — співчутливо допитується в подруги кума. Олена
Марина стояла перед відкритим холодильником і намагалася втиснути контейнери з холодцем між лотками з яйцями та горою овочів. Спина нила, пальці пахли часником, а у скронях стукало так
— Триста сорок вісім гривень. Скинь мені на «Моно». Номер ти знаєш. Віктор постукав засмальцьованим пальцем по чеку з «АТБ». Папірець, зім’ятий і вологий, лежав прямо посеред столу,
— Добре, якби твоя мама сама приїхала! Так вона ж іще й брата-ледаря за собою притягне! — не вщухала цілу годину дружина, нарікаючи на несподіваних гостей. Причина її
— А ти, Христинко, майонезу таки пошкодувала, — Лариса Вікторівна підтиснула губи й гидливо поколупала виделкою салат. — Сухувато вийшло. В наш час на стіл останнє виставляли, щоб