Головна

Життєві історії

— Хлопчика забрали одразу, матері сказали, що його не стало, але син був живим. То звідкіля взялася відомова написана на дитину, хто так невдало пожартував з долею Ганни та Олексія, хто забрав їхнього сина
Життєві історії 0
Телефонний дзвінок потурбував ранкову тишу квартири і змусив Ганну відірватися від улюбленого заняття. Вона відклала вбік п’яльця і зняла слухавку. Незнайомий жіночий голос здався їй злегка схвильованим: —
— Не загуби дитину! — казав батько. — Чому я маю його загубити?! — обурювалася мама
Життєві історії 0
— Не загуби дитину! — казав батько. — Чому я маю його загубити?! — обурювалася мама. Мене шестирічного вона везла на море. — Тримай маму за руку, і
Що старшою Оленка стає, то сильніше в ній міцніє впевненість, що багато чого вона робить не так, як треба. І всюди цьому знаходиться підтвердження: і забутий до ранку віршик, і розбита за обідом тарілка, і порвані на прогулянці штани, але найвірнішими ознаками цього «не так» були надуті мамині губи й проціджене: — Усі діти, як діти, а ця
Життєві історії 0
Приблизно в п’ятирічному віці Оленка почала розуміти, що з нею щось не так. Ось узяти до прикладу випадок. Йде Оленка з мамою спекотного, сонячного дня широкою красивою вулицею
— Олю, ти з глузду з’їхала?! Катя мені все розповіла. І вона не зобов’язана прикривати тебе. Софія — твоя дитина, твоя відповідальність! Прийди до тями! Який, до біса, Віталік? Квартиру я купувала не для Віталіків!
Життєві історії 0
Коли мати Ольги і Каті вийшла заміж і поїхала далеко, вона залишила своїм дочкам не тільки квартиру, а й можливість розпоряджатися своїми життями самостійно. Оля, старша, без вагань
— Не бійся, я тобі допоможу, а ця тітка тобі не потрібна, вона погана, всі вони погані, —прошепотіла Аліса й обійняла батька за шию
Життєві історії 0
— Ти не моя мама! Залиш нас із татом у спокої! Іди геть! — чула кожна дівчина, яка побажала ділити дах, хліб і розкладний диван з Антоном. Маленька Аліса злісно кидалася
Хлопчисько біля метро продавав кота. На аркуші зошита було виведено великими літерами: «Продаю кота, дешево». Біля його ніг лежала сумка, усередині якої хтось перевертався. Найімовірніше, той самий кіт. Люди квапливо пробігали повз, байдуже ковзали по хлопчику поглядом. Усі поспішали додому: на вулиці холодно, кінець грудня, дме мерзенний, противний вітер, кидає в обличчя колючий сніг, не до котів
Життєві історії 0
Хлопчисько біля метро продавав кота. На аркуші зошита було виведено великими літерами: «Продаю кота, дешево». Біля його ніг лежала сумка, усередині якої хтось перевертався. Найімовірніше, той самий кіт.
Незабаром приїхали свати з села… По осені весілля відгриміли. Те саме, на якому Тамара Вікторівна постійно лила сльози. Впала в істерику на другий день, коли гості нареченого катали її в садовій тачці та виваляли в брудній калюжі, приготованій з вечора. Усім смішно, а їй огидно
Життєві історії 0
Гуляло весілля на селі. Усі відчайдушно веселилися. Наречений із нареченою націлувалися на рік уперед – губи червоні, горять, так багато їм бажали щастя. Гостей було чоловік 150, за
Борис, немов враз осмілів, обвів очима всіх присутніх і урочисто повідомив, мовляв, а ось не буду, і все тут! А то дивіться, взяли моду! Їй-Богу, ненормальні! У всіх нормальних, пристойних сім’ях борщ належить їсти строго на обід, і ніяк інакше. А якщо борщ на вечерю їсти, то отже, і сім’я ненормальна, і люди, у сім’ї цій живуть, ніякі не пристойні, або ж в злиднях
Життєві історії 0
Наталя, розливши по тарілках борщ, що залишився з обіду, порізала хліб великими скибками, дістала з морозилки сало, порізане заздалегідь, нашвидкуруч покришила огірок, розігріла круглу молоду картопельку і покликала
— Ми спочатку хотіли зупинитися в готелі. Думали, що в цьому місті в нас нікого з родичів немає. А потім згадали, що у нас же тут є ти. Розумієш?
Життєві історії 0
Телефон розбудив Валентину о п’ятій ранку. Дзвонили з невідомого номера. — Так, — відповіла Валентина. — Валю? — почула вона гучний і радісний жіночий голос. — Це ти? — Я, — байдуже відповіла Валентина.
За той час, поки Олена росла, у неї змінилися три вітчими. — Ну не сидіти ж мені одній, – говорила Ірина Петрівна доньці. – Адже ти у мене зʼявилась у двадцять років, для себе і не жила, вважай. Олена беззаперечно знайомилася з черговим дядьком Юрою або дядьком Сашком. Поводилася слухняно і ввічливо. А вечорами, вже лежачи в ліжку і дивлячись у стелю, мріяла: «Господи, скоріше б я вже виросла. Як же набридло всім догоджати, відповідати і мовчати! Ось поїду від мами і заживу своїм справжнім життям»
Життєві історії 0
Олена тихо плакала, боячись розбудити Сергійка. Але ж їй здавалося, що запас сліз вона вичерпала ще півроку тому, коли аварія забрала в неї чоловіка, Ігоря. Виявляється, ні. Безробіття,

You cannot copy content of this page