— Бабусю, але це ж зовсім не те! – розчаровано вигукнув іменинник. І мама Поліни якось відразу, дуже швидко вихопила в онука подарунок і вибухнула гнівною тирадою: — Ах, не те! А не соромно тобі в літньої бабусі подарунок клянчити, га? А в бабусі тільки пенсія. Телефон тобі не гарний? Бач ти який! Ще соплі не висохли, а який меркантильний! Тобі не казали батьки, що вимагати подарунки дуже негарно? Ні? І про прислів’я, що дарованому коню в зуби не дивляться, ти не чув
Іменини нашого сина видалися дуже неприємними і для нас, а для сина взагалі перетворилися на якесь пекло, – розповідає Поліна. – І найсумніше, що це все влаштувала моя
Нам із Оленою по дев’яносто років. Скільки прожили?! Скоро йти у вічність, а поруч нікого немає. Доньки Наталки вже немає, шістдесяти їй ще не було. Максим загинув. Є онука, Оксана, так вона за кордоном живе вже років двадцять. Про дідуся з бабусею і не згадує. У неї вже й діти, напевно, великі
Дідусь насилу піднявся з ліжка і, тримаючись за стінку, пішов у сусідню кімнату. У світлі нічної лампи, підсліпуватими очима подивився на свою лежачу дружину: «Не ворушиться! Чи все
— Мамо, та не хочу я бабусю звати на весілля. Вона така бідненька та старомодна. У мене подружки, розумієш, не прості дівчата. Всі при грошах. Мені буде соромно. Раптом вони посміються з бабусі, — нарешті зізналася Іра
Моїй дочці Ірині 25 років. Нещодавно вона зібралася заміж. Підготовка до весілля йшла повним ходом: сукня була обрана, меню узгоджено, майже всі запрошення надіслані. Але тут виникла проблема.
— Це треба ж якась красуня у Людки донька! І в кого вона така? Хоча, якщо переодягнути Людку, зробити зачіску та макіяж, то можна поставити її разом із красунями в один ряд. Але Люді хіба до вбрання? Адже вона з ранку до вечора у гумових чоботях, у хустці працює на фермі
— Це треба ж якась красуня у Людки донька! І в кого вона така? Хоча, якщо переодягнути Людку, зробити зачіску та макіяж, то можна поставити її разом із
Машини їхали, гуділи, блимали, йшли люди, розмовляли, а вона сиділа і відчувала, немов її взагалі немає, а є тільки це галасливе місто. І воно живе своїм життям, а її життя не має абсолютно ніякого значення! І нікому воно не потрібне, абсолютно нікому, жодній людині на всьому білому світі! І раптом цей чоловік
— Добридень, жіночко, а чи не знаєте Ви, автобус вже пішов? -запитав чоловʼяга, який підбіг до зупинки, важко дихаючи після вимушеного марафону. Саме чоловʼяга, якому на вигляд вже
Тиждень уже Лідія Михайлівна в будинку для літніх людей. Розуміє, що в доньки не було виходу. Справді, і ходити вже важко, а не те, що самій жити у своєму будинку, восьмий десяток уже пішов. Але ж не про таку старість мріяла. Хотілося останні свої роки серед рідних прожити, але кому вона тепер хвора потрібна
— Микито, сідай! Потрібно терміново поговорити! – дружина сіла за стіл, її обличчя виражало рішучість. Чоловік сів поруч. Оксана витерла хусточкою мокрі очі: — Я не знаю, що робити з
Час минав. І знаєте, що я зрозуміла? Що мені так подобається, що я нічого не хочу змінювати у своєму житті. Кар’єра ладиться, гроші водяться. Захотіла – у відпустку полетіла, захотіла – в театр пішла. Ну не хочеться мені 9 місяців ходити з величезним животом, потім мучитися добу, потім кілька років жити тільки інтересами дитини, потім проблеми розгрібати зі щепленнями, навчанням, підлітковими бунтами
Я би про свій цікавий стан нікому не говорила, але приховати не вийшло: чоловік помітив і нудоту, й інші ознаки, здогадався, зрадів, а я опинилася перед дилемою. Заміжня
Згодом Ігор перестав ображати Риту, все пішло своїм ладом. Вадик, який із самого початку життя з новою дружиною відчув різницю, коли приходиш додому, а в тебе порядок, смачна вечеря, і діти доглянуті, був майже задоволений. Вдячний Риті. Намагався відплатити за турботу й увагу. Одне тільки не давало йому спокою – Вадим не міг забути Ларису
Вадим зійшовся з Ритою, коли його дружина втекла з коханцем, кинувши і чоловіка, і двох маленьких дітей. Те, як Вадик любив свою дружину, Ларису, не піддавалося жодній логіці.
У мене весь час таке відчуття, що я одружена одразу на двох чоловіках, вечорами в хаті два чоловіка, їсти готую на трьох, прибираю теж. Тільки от шкода, що зарплату мені тільки один приносить на трьох, прибираю теж. Тільки от шкода, що зарплату мені тільки один приносить
У мене весь час таке відчуття, що я одружена одразу на двох чоловіках, вечорами в хаті два чоловіка, їсти готую на трьох, прибираю теж. Тільки от шкода, що
— Ти ж сам зовсім не працюєш… — Ти в мене ще поговори, – крізь зуби промовив чоловік і став загрозливо насуватися. – А ну швидко збігала в магазин! Удома навіть поїсти нічого
— Ти де ходиш? – грубо запитав Прохор у дружини, яка увійшла у квартиру. — Я на роботі була. — Адже сьогодні субота! — Так я і по

You cannot copy content of this page