Життєві історії
— Ох, Ніночко, даремно ти, стара, це все затіяла. Я своїм сказала: нікуди не рушу з місця, дай Боже, щоб ніженьки мої ходили. У своїй хаті Богу душу
— А в чому їй ходити? Рукава он короткі! Здорова ж така, уся в тебе… І чобіт нема. Сергій був високий на зріст, а Таня йому до плеча.
Антоніна Іванівна щоранку обходила свою дачу з горнятком чаю в руках. Милувалася деревами, дбайливо оглядала кожну грядку. Її ділянка була немаленька, п’ятнадцять соток, що вони з чоловіком Петром
Тетяна саме готувала сніданок на сімох, подумки намагаючись порахувати, скільки ж вони витратили на продукти за останні три тижні. Цифри виходили чималі. Адже тепер у їхньому будинку жили
Женя нікого не знав у новому будинку, куди вони переїхали нещодавно. Лише Ліза, яка жила з мамою на першому поверсі, сама підійшла до нього на подвір’ї і запитала:
— Пустіть мене, грішні! Не хочу більше жити! Забери мене, Валю, забери з собою, ясне сонечко! Немає мені життя без тебе! Немає! Немає!.. Алла виривалася з рук дочок,
— Та що ти так хвилюєшся, Іринко? — каже Юля. — Дівчина вона молода, двадцять шість усього. Знайде собі іншого. Подумаєш, весілля скасувала. Ірина зітхає, хитає головою. Заміж
— Я не стрималася, та й потім, а чому я мала стримуватися? Аня свою думку мені висловила в дуже різкій формі, коли я попередила, що так і буде,
Тетяна ледь пленталася додому з великою сумкою продуктів із супермаркету. Від утоми 34-річна жінка ледве пересувала ноги. Втомлені думки огорнули Таню. Вдома чекали двоє діток і чоловік Віктор,
— Чесно кажучи, не розумію. Якби в мене зараз була можливість сидіти вдома, нехай і за невеликі гроші, я б ані дня більше роботою не займалася, — говорить