Життєві історії
Ох, які ж дивні речі часом трапляються у житті. От і з нашою Маринкою сталося щось неймовірне, наче злий жарт долі чи, як кажуть, закон підлості спрацював. У
Квартиру Кирило винайняв для них просто величезну. Ольга навіть рота рукою прикрила, щоб не скрикнути від захвату. Але одразу ж їй спала на думку твереза думка: «Слухай, але
— Знаєш, Зоюню, це якось йому самому треба вирішувати, — ділиться думками двоюрідна сестра Зої Павлівни. — Він дорослий у тебе вже, якось сам розбереться. Не ставай класичною
— А от батьківський дім ми не будемо ділити! Він — мій! — заявив Михайло, встаючи. Стиснувши кулаки, він сперся об стіл і навис над братом та сестрами.
— Це хто ж такий солоденький завітав до тебе, Семенівно, га? Міцна молода жінка, з неприхованою цікавістю зазирнула через низький парканчик у двір до сусідів. Олена Семенівна роздратовано
Прямо так вона йому й заявила: якщо я «як слід» попрошу в неї пробачення, то вона з радістю допоможе, – усміхається Галина. – «Як слід» – це, напевно,
Наталя внутрішньо стиснулася, побачивши племінницю чоловіка, Олеську. Дівчинка, уникаючи погляду й шморгаючи носом, простягнула складений навпіл аркуш зошита в клітинку й поспіхом зникла. Наталя розгорнула записку; вона відчувала,
Ми з чоловіком одружилися три роки тому, йому було 25, мені 27. Відразу після весілля вирішили жити на орендованій квартирі, хоча свекруха пропонувала інший варіант. Річ у тім,
— Ні, я не хочу! Це ж її речі! — рішуче відмовилася Зоя. — Дурниці! І що з того, що її? Вони ж у гарному стані, бери! —
Стоячи на балконі, Наталя спостерігала за свекрухою, Марією Матвіївною, яка самотньо сиділа в сутінках на лавці біля під’їзду. Вона вагалася: чи варто покликати її? Адже Наталя знала: якщо