Життєві історії

Лариса пів року тому вийшла на роботу після відпустки по догляду за дитиною. Синочку, а йому вже три з половиною рочки, відвідує садочок. Ходить поки що не дуже,

— Ну мамо, ти чого така незграбна, як та вівця? Скільки можна тобі товкти: ось сюди натисни! — Я тобі зараз як дам вівцю по лобі, грубіянити вона

Коли в житті Ірини з’явився Назар, Зоя Іванівна щиро раділа: начебто приємний молодий чоловік, працює, красиво залицяється, та й доньці він, видно, до душі припав. — Я раділа,

— Так мені й сказали, що я просто погуляти хотіла, чого в сестри чоловіка я, звісно, дозволити собі не могла, тому й з’їхала від неї в готель, —

— Чула, у Олени Борисівни щось трапилося? — У якої Олени Борисівни? З першого поверху, що в трикімнатній живе? Від якої чоловік пішов? — Ну так, та, що

Стояла вона довго біля старої хвіртки, аж руки зморшкуваті сховала під пожухлу куфайку, і все дивилася на вікна того зеленого флігеля, що за вишнями причаївся. Стояла так довго,

— А як тебе звати? Га? Гучніше говори, Данилова Людмила? То ти що, чужа нам? Чому не нашенська, не Кузьменко? Чого прізвище чоловіка не взяла? — бабуся зсунула

— Ну що, запросиш до себе? — Андрій запитально подивився на Світлану, і в неї серце заколотилося з шаленою швидкістю. Та що ж вона коїть? Адже ще пів

Колі здалося, що грюкнули вхідні двері, і він зрадів — може, це тато раніше обіцяного часу додому повернувся? Голоси були чутні у спальні, Коля відчинив двері, вбіг і

— У моєї свекрухи до онуків дивне ставлення. Ні, на словах вона їх любить, але, знаєш, якось обережно, ну, або щоб сина свого не ображати, — розповідає Галина.