Життєві історії
— Тихо! Ти дружину розбудиш! – шепнув Вася Галі, пробираючись до кімнати темним коридором. — Колишню дружину! – Галя ткнула Васю вбік. — Майбутню колишню дружину. Ми ще
Сергій пішов, нічого не пояснивши. Це третій чоловік, який кидає мене. Ось так, нічого не сказавши. Не поговоривши. Так, чорт забирай, ми ввечері займалися коханням і вранці планували
— Єгоре Васильовичу, доброго ранку. У дверному отворі з’явилася сусідка Люба, але Єгор Васильович цього не помітив. Підперши підборіддя руками, він задумливо дивився у вікно. Люба ж, швидким
— Алло, борщ! – крикнув Борис, заходячи в будинок. — Та постривай ти…, – Алла буркнула собі під ніс, – Борю, біда! Подивися, що в городі знайшла! Алла
Місцеві бабці з цікавістю поглядали у вікна, і проводжали поглядом молоду дівчину, яка несла на руках немовля. Висока молода жінка сплеснула руками й побігла назустріч: — Звідки ти,
— Ох, зять, і що ж мені з тебе взяти? — Пізно, Томо, брати. Треба було питати, коли Наталю сватати приходив… — Та жартую я, приказку чи не
Федір жив зі своєю дружиною Галиною на околиці невеликого містечка. Близької рідні в них було небагато: тільки мати Федора, Галя була сиротою, з дитячого будинку. Коли Федір одружився,
— Ну так, я на нього, можна сказати, натиснула, — каже Ніна подрузі. – Та просто набридло вже жити в невизначеному статусі. Мені був 31 рік, разом жили
— Я не піду, — Оля вперто подивилася на матір, — Чого я там забула? — Не «чого», а «що», — поправила Ірина, і уточнила, — «Що забула». — Та яка різниця? Головне — суть,
Армен Саркісович швидким кроком наближався до воріт міської лікарні. В одній руці портфель, інша притримує запахнутий комірець демісезонного пальта. Дрібний осінній дощ намагався схилити городян до меланхолії, але