— Хороший похід “наліво” зміцнює шлюб, донечко, – вторив їй батько. – Ти як із місяця звалилася. Ну сходив по дівках, то що тепер – знищити його за це? — Ось саме! – натхненно підхоплювала мама. – Ти ж жінка. Мудрішою мала бути. Потрібно було зробити так, щоб він про інших дам навіть помислити не міг. А ти відразу побігла заяву подавати… ну хто так робить
У моєї доньки не буде бабусі й дідуся. Після того, що викинули мої батьки, я їх до доньки не підпущу. Не уявляю, щоб я з нею вчинила так,
Одного разу Валя прийшла сама не своя і стала збирати речі. — Ти це куди? Валя мовчки подала лист. Він більше був схожий на записку. “Валентина. Вибач, але в мене інша. Будинок після матері мені дістанеться. Тож не гай часу, їдь. Зможеш ще влаштуватися і дітей підняти. Ось гроші на перший час. А далі сама на себе розраховуй. Іван”
Іван привіз наречену Валентину до свого села, до батьківської хати. Мати зраділа, у тридцять із гаком років син нарешті вирішив одружитися. Нагулявся. Приїхав. Допомога їй буде на старості
— Гришко! Скуйовджена старенька з сивим волоссям з-під хустки, висунула голову з-за низенького парканчика, і посміхаючись усіма трьома зубами, помахала кістлявою рукою сусідові. «Гришко, хай тобі грець!» Катерина присіла від подиву й обурення, вона очікувала побачити кого завгодно, але тільки не стару каргу в коханках Гриші
— Може вам допомогти? Приємний чоловічий голос потішив слух Катерини, а сильні руки підхопили важку сумку, яку вона ледь не впустила від втоми. — Хіба можна жінці такі
— Ні, Інно! Ти не поїдеш із класом на екскурсію! Ну і що, що тобі вже 13 років! Ну і що, що всі вже давно їздять. Ну і що, що там весело й цікаво! Це небезпечно, донечко. Я просто дуже за тебе боюся… — Яка дискотека, дівчинко моя? Поки ти там, одна, я ж тут місця собі не знайду
З того самого моменту, коли Інна зʼявилася на світ, її мама намагалася відібрати у дівчинки право приймати рішення. Ні, звісно, на той час, поки вона була малятком із
Обіцяє, обіцяє, а толку? Ось і Сашкові завжди обіцяє. То машинку обіцяє, то конструктор, то кросівки модні. То на риболовлю обіцяє онука звозити, то у вихідні в парк атракціонів. І потім раптово забуває про свої обіцянки. З цими подарунками на іменини щороку одне й те саме. Спочатку самі обнадіють хлопця, і тут же забувають. Що мати, що Юлька з Оленкою. Адже ніхто їх за язик не тягне
— Олено, та не потрібен йому ні шампунь, ні гель для душу, ні дезодорант. У нього цього добра навалом, тим паче вже й мама сьогодні дзвонила, питала, чим
До того погано їй було, до того нудно, що й білий світ не милий. А тут Федя під гарячу руку попався. Накричала на нього Галя, мовляв, відчепись ти від мене! А він її за руку взяв, в очі подивився, і тихо сказав: — Ти тому зла така, що кохання справжнього не знаєш, Галинко. Виходь за мене заміж, знаєш, як любити тебе буду? Ніхто й ніколи тебе так не полюбить. На руках носитиму, все-все для тебе зроблю. І дитину твою як свою виховаю, Галю
— Щаслива ж ти, Галю. Твій Федір із тебе пилинки здуває, ні в чому собі не відмовляєш, на роботу він тебе не жене, живеш як у Христа за
І взагалі, це онуки твої. Невже через твою жадібність діти позбудуться бабусі? — Ой, що ти, що ти! – вигукувала бабуся. – Мені ж не шкода… — Ну, а чому тоді ти прибідняєшся? – перебила її донька, не даючи договорити, що грошей до пенсії в неї не так багато залишилося. – Куди ти всю пенсію діваєш? Інші бабусі, он, онукам телефони купують, а ти сосисок із хлібом купити не можеш
Усі її звали бабуся. Не баба Шура, не Олександра Павлівна. Просто бабуся. Було в неї двоє дітей. Синок, Андрюшенька, сорока п’яти років, та донька – Іринка, трохи молодша
— Не крутіться під ногами! Поліна! Іди в дитячу! Олексію! Горошок купити забули! Швидко в магазин, а то я нічого не встигну! І хліба купи! Господи, чому я маю все завжди пам’ятати?!
— Де ножиці?! Ангеліно! Куди вони знову поділися?! Скільки можна?! Нічого в цьому будинку не знайти, коли треба! Поліна здригнулася, і жирна синя лінія перекреслила обличчя принцеси, яку
Він відкинувши в кінець розв’язану краватку, чортихаючись, одягає шосту шлею поспіль на котів, які чинять опір і відверто тікають від нього
О дванадцятій у дружини була операція. Проста. Планова. Нескладні маніпуляції і виписка цього ж дня. Треба б було поїхати туди з нею, але вона не наполягала. Знала, що
Леонід хотів вийти, але подумав, що назад кішка може його і не пустити, а будити Гришу йому не хотілося. Гаразд — посиджу ще півгодини, — вирішив він, і притулився до дверей кабіни. Посидівши трохи, він знову задрімав
Леонід почув, як дзвонить телефон. Номер був незнайомий, але голос він упізнав одразу. — Привіт, Дмитро! — Ти взагалі де, Леоніде? — Ну не в раю, це сто відсотків, але близько

You cannot copy content of this page