Головна

Життєві історії

Бабуся схаменулася, почала збивати ліжко, а Женя бурчала, що і сама вона здатна приготувати собі ліжко. Але потім махнула рукою, зрозуміла – бабусі це важливо. Та й вона за цим і їхала сюди, щоб відчути себе ось так, як ніколи і ніде себе почувати неможливо
Життєві історії 0
Женька переводила дух, фух встигла. Вона їхала до бабусі. Довго сумнівалася. Весь день на роботі вирішувала: їхати-не їхати. Часу було обмаль, та й Іллю одного залишати не хотілося.
— Спочатку жила з подругою, потім уже одна, – згадує дівчина. – І найцікавіше, що трикімнатна квартира, звідки мене виставив чоловік матері, була її, спадкова, від рано втрачених батьків, отримана. У вітчима ні кола, ні двору не було, ось так. Дочка рідна – пішла геть, а чоловік у шоколаді
Життєві історії 0
— Ну ось так несправедливо все, – засмучена Ксенія. – Я роками поневірялася по орендам, та й зараз у нас із донькою умови не шикарні. Зате сестрі все
— Так це я від радості, Петрику, оніміла. Ось сиджу і думаю, яка радість у наш дім прийшла. Дідові під сімдесят років інша жінка сподобалася. Кохаєтесь, мабуть, одне з одним? Жити не можете одне без одного?
Життєві історії 0
— Наталю, я пішов — крикнув дід Петро своїй дружині. — Куди? — запитала вона, заходячи в кімнату. І оторопіла. Макар вирядився в костюм, навіть краватку начепив, яку їхній онук Ігор
— Я в цей час із молодою брюнеткою купався в Карибському морі. Здавалося, ось воно щастя, ось справжнє життя, все тільки починається, все прекрасно
Життєві історії 0
Мені 56 років. Я симпатичний, товариський, позитивний, успішний чоловік, але все це тільки доповнення до найголовнішого — щасливий! Я їду додому, на сидінні машини лежить букет квітів, ніжно-блакитні гортензії.
— О, я нічого про неї не знаю, у нас, так би мовити, перше побачення. Хотілося б що-небудь просте, але ніжне. — Тоді візьміть просто рожеві троянди
Життєві історії 0
Ксенія була флористом і працювала у квітковому магазині. Всі букети, які вона робила, створювалися нею від душі. У цієї дівчини був тонкий смак і романтична натура, тому квіти
— Навіть не здумай свого нагулянного на мого Льоньку повісити, хіба мало з ким ти валялася, тож не його це дитина, – сказала вона приголомшеній Любі. – І скажи спасибі, що я тобі патли не видерла, – прогриміла вона на прощання
Життєві історії 0
Будиночок був гарний. Невеликий, але міцний, з палісадником зі свіжого штахетника, пофарбованого блакитною фарбою. Такого ж блакитного кольору віконниці – широко відчинені, немов дивиться будинок на всіх, хто
Ніна витерла сльози, налила чай. – Адже мені сім років було, коли батько від нас пішов до твоєї матері. І так мені боляче було всі роки, любила я його сильно… І начебто забулося потім… а тут ви переїхали, я й не знала тебе… і раптом заходжу, здається, за сіллю, а в серванті фотокартка мого тата… ну я й зрозуміла все… ти пробач мені, видно, знову образа заграла тоді, хоча ти не винна ні в чому
Життєві історії 0
Теплими деньками пестив нас вересень, ніби все ще літо тягнеться. Тополя під вікном, хоч і почала жовтіти, але ще тримається, а вже трава після дощику і зовсім підбадьорилася,
Чутки про те, що дівчата будуть ворожити, просочилися тонкою цівкою і спантеличили хлопців. — А давайте пужнем, – запропонував Павло – задиристий, веселий хлопець. — Сніжком у вікно кинути, або постукати, – одразу схопився за цю думку Сергій. — Ні-ні, так їх не проймеш, – махнув рукою Миколка, – краще у двері стукати, та гарчати, враз розбіжаться
Життєві історії 0
Снігу намело до самих дахів. Вдень такий білий, що очі сліпить, і тільки місцями – з блакитним відливом. Уже вдосталь накатавшись на санях, молодь розбрелася по домівках. Та
Сяк-так півроку Бася прожив у них, швидко усвідомивши, як треба ходити в лоток. Але зате трапилася інша «залежність» – шпалери. Вже так йому подобалося кігті точити, що ніякі погрози не могли зупинити. Ну, не розумів він, що в цьому поганого – «розчесати» шпалери. А коли подряпав нові міжкімнатні двері, ось тоді й опинився на вулиці. «А ви що думали? – міркував він з образою. – Я ж кіт
Життєві історії 0
Дзвеніли ключі, стукнули вхідні двері, почулися кроки, з’явилися чоловічі черевики та джинси, промайнула чужа куртка, звалившись на підлогу… — Коханець, – вирішив кіт Бася, завбачливо сховавшись у залі
— Доброго дня, Василино Степанівно. – Аліна тримала за руку Микиту. Хлопчисько був приголомшений сільським пейзажем, бо звик до міста. І чесно сказати, інтересу не виявляв. До того ж сивочола жінка, якій уже було під сімдесят, здавалася йому чужою. У простій сукні, в хустці, зав’язаній назад, з вибитими пасмами сивого волосся, гостроноса, вона, і справді, була схожа (віддалено) на Бабу-Ягу. — Ти куди мене привезла? – заволав Микита. – Я не буду жити у цієї Баби-Яги
Життєві історії 0
— Відрядження на два тижні, ці курси обов’язкові для всіх, тож вирішуй, Аліно: або… або… Заступник директора Інна Ігорівна дивиться крізь окуляри на співробітницю, чекаючи відповіді. Аліна знає,

You cannot copy content of this page