— Проходь, Оленко, я тебе чекала. Мама спекла твій улюблений пиріг з вишнями. І компот зварила, як у дитинстві. У домі все було готово: фотографії майбутніх молодят на полиці, листівки, список гостей, навіть коробка зі стрічками для запрошень
Поліна відчинила двері й ледь встигла відійти вбік — на порозі стояла тітка Олена: яскрава, засмагла, у квітчастому сарафані, немов зійшла з картинки відпускного каталогу. У волоссі в
— Ти знаєш, тату, мені здається, ми всі робимо помилки. Якщо в основі стосунків лежить любов — справжня, без умов, без “я краще знаю, як тобі жити” — то навіть з помилок можна винести щось добре. Я не буду ідеальною матір’ю… я просто хочу бути поруч, чути, розуміти
Минуло три місяці від того самого квітневого ранку. Три місяці, які буквально перевернули життя Ганни з ніг на голову. Після тривалого лікування батько одужував — повільно, але впевнено,
— Пам’ятаєш, як ми танцювали? — прошепотіла вона фотографії. — Ти наступив мені на ногу, вибачався цілий вечір… Наступний знімок — зʼявилася на світ донечка Настя. — Боря тримає на руках їхню крихітну доньку, дивиться на неї з таким захопленням, ніби вперше зустрів справжнє диво
— Мамо, ну навіщо тобі це все? — зітхнула Настя, копирсаючись у черговій коробці з фотографіями. — Давай викинемо — і забудемо, правда? Анна Сергіївна влаштувалася на краю
«Тут тридцять років служив начальником станції Михайло Петрович Воронько. Людина, для якої кожен пасажир був не номером, а долею». Михайло Петрович читає слова, усміхається собі під ніс. Потяги все так само проносяться повз, тільки тепер він зустрічає їх уже іншою людиною — глядачем, не начальником
— Михайле Петровичу! Вам телефонують з адміністрації! — Світлана з каси розмахує слухавкою зі свого віконечка. Михайло Петрович неохоче відривається від пошарпаного розкладу — дивився його вже, здається,
— Знаєш, я ось що зрозумів. Я завжди думав, що найстрашніше — залишитися без роботи. А виявилося, найстрашніше — втратити сім’ю… навіть якщо начебто ви все ще живете під одним дахом
— Мамо, а коли ми поїдемо до моря? — Кирило так поспішав натягнути кросівки, що мало не заплутався в шнурках. Уже в дверях зупинився, подивився на Олену вимогливо.
— Почекай. Ти серйозно хочеш, щоб у нашу відпустку поїхали твої діти?! У нашу відпустку! — її голос дзвенів від обурення. — А що тут такого? Вони частина мого життя, — знизав плечима він. — Це всього на два тижні. У них зараз канікули, вдома сидіти не хочуть. Колишня дружина теж хоче трохи відпочити
Римма і Кирило жили разом уже три роки, але шлюб офіційно не укладали. Вони вважали це застарілою формальністю, хоча час від часу Кирило заводив розмови про спільне майбутнє
— А торт? — запитав хлопчик, дивлячись на неї великими очима. — Торт ми вдома з’їмо, — відповіла Таня, змушуючи себе посміхнутися. Максим спробував її зупинити біля дверей. — Тань, ну куди ти? Давай залишимося, доїмо вечерю, поговоримо спокійно
— Ліза вчора намалювала цілу картину, — гордо заявила Зоя, сестра чоловіка Тетяни Максима, коли вони всі сиділи за столом у домі свекрухи. — Я її в художню
— Що ти, чоловік зараз із тещею просто найкращі друзі, я ніколи й не думала, що так буває. І так, чоловік не розуміє, — відповідає Надійка. — Він увесь час порівнює її з тією Златою, яка в п’ять років слухалася кожного його слова
Надійка почувається загнаною в глухий кут: з одного боку — матір, з іншого — чоловік, і обоє ніби змовилися зробити життя її самої та її чотирнадцятирічної доньки нестерпним.
— Петю, я про квартиру, — Наталя набрала брата і почала без передмов. — Мені з Марійкою треба десь жити. Так, у нас з Андрієм давно все до цього йшло. Віддай мені бабусину однокімнатну, хоч на якийсь час. Я ж не назавжди прошу. Петро завагався, у слухавці почувся його важке зітхання
— Пішла б, заплющивши очі, та тільки нікуди поки що, — зізнається Наталя подрузі. — Ні, доказів його зради в мене немає, але й без зради вистачає причин
— А гуляш був дуже смачний, — посміхнулася вона зранку чоловікові. — Тобі теж сподобався? — Іван збирався на роботу й застібав ремінь на штанях, — Це дід постарався. Ні слова не сказав! Чую, на кухні щось довго возиться. Відчинив двері, і аромат їжі мене повністю поглинув, — сміявся Іван. А Надійка зрозуміла, чому літера «а» в записці була іншою
З дідом свого чоловіка – Петром Олексійовичем – Надійка бачилася тричі. До весілля, коли знайомилася з найближчим родинним колом на якомусь гучному святі. На самому весіллі. І в

You cannot copy content of this page