Головна

Життєві історії

Я прожила у шлюбі сорок років, ти — п’ятнадцять. Я завжди була щаслива й вільна, ти — вічно нещасна. Мене чоловік носив на руках, тебе — принижував та ігнорував. Я свого чоловіка поховала, твій від тебе утік. Ну і як тобі такий розклад?
Життєві історії 0
— Мамо, мене Костик кинув! — Таня захлиналася риданнями в слухавку. — Гарна новина! — вирвалося в Алли. — Нарешті ти розплющиш очі і почнеш нове життя! —
— Ніяких братів! Ніяких сестричок! — чітко відкарбувала вона. — Обирай — або він, або я. Якщо він зʼявиться у нашій родині, я з ним щось зроблю. Або з собою. Удвох ми тут жити не будемо! — Я виростила чудовисько, — прошепотіла мама
Життєві історії 0
— Яка гарна, — Денис узяв до рук світлину, що випала зі старого альбому. — Ви дуже схожі. Чому ти про неї ніколи не розповідаєш? — Дай сюди!
— А образив ти мене за те, що я борщ недосолила! Так ось, знаєш, дорогий, сільничка на столі стояла! Не переламався б, сам собі досолив! Так ні, тобі ж треба було злість зігнати, ну, чи, не знаю, як це в тебе називається! А рушником, до того ж мокрим, та нижче спини! Це не лише боляче, а й принизливо
Життєві історії 0
— Андрій каже, що правильно вихована дружина до відповідних правоохоронних організацій заяв не пише! Тонька його жодної не написала! І ти не напишеш! — Мишко підібрав одну з
— Невже чоловік не розуміє, що образив молодшу доньку? Я вже не кажу про те, що порушив останню волю своєї ж покійної матері, — хитає головою подруга Валентини. — А Аня сама що каже? Не розуміє ще
Життєві історії 0
— Ну, нічого, Аня ж поки заміж не збирається, їй ще два роки вчитися, щось вигадаємо, а от Тані треба вже, просто зараз! Тому я так і вчинив,
— Ой, Марійко, як смачно ти готуєш, ну синку тобі пощастило. І нам теж пощастило, а то до твоєї колишньої прийдеш, а там порожнісінько, ідеш ні з чим
Життєві історії 0
Дощ, що лив увесь останній тиждень цієї осені, нарешті припинився. Сонце зранку сором’язливо визирало з-за хмар, а ближче до обіду набралося сміливості й залило все навколо своїми ласкавими
— Де наш сніданок? — грубо закричала вона, — ти нічого не приготувала? — Ну чому ж, собі я приготувала сніданок і давно його з’їла, а де ваш — не знаю, — спокійно відповіла Мар’яна. — І закрий будь ласка двері, я готуюся до сесії
Життєві історії 0
Схилившись над ліжком, Мар’яна слухала тихий шепіт мами. Жінка лежала вже два місяці не встаючи, і донька знала від лікаря, що матері залишилося небагато, ця підступна недуга нікого
– Якщо не брати до уваги того, що чоловік ростив уже чотирирічного сина на стороні, винаймаючи на мої гроші квартиру коханці, і навіть не збирався йти. А що, зручно ж! Там – любов, тут – достаток. Він же розумів, що на моїй машині їздить, у чотирикімнатній квартирі живе, яка теж моя
Життєві історії 0
Христина розлучилася пів року тому. Звісно, колишнього чоловіка жінка зі своєї квартири негайно виставила, та ще й виписала через суд, щоб ніяких «але» не було. Але це, як
Це ти в мене дуже мудра й хороша матуся, найкраща на світі, навіть мій Антон дуже поважає тебе й відгукується добре. А ще він сказав, що в майбутньому купимо котедж і тебе перевеземо до себе. Бачиш, як зять про тебе дбає
Життєві історії 0
Заміж Юлія вийшла дванадцять років тому за коханого Антона. Родина в них чудова, виховують десятирічного сина Гліба. Сама вона з невеликого селища, закінчила інститут разом із чоловіком. Живуть
– До вісімнадцяти років я мала обов’язок його утримувати, – каже Люда. – Колишній чоловік платив аліменти. Теж – по обов’язку. А зараз – усе! Набридло. Якби Ярослав учився – інша справа, я б і далі його навчала, годувала та одягала. А так що? Годувати здорового лося, який нічого не хоче робити? І так, буде у мене друга дитина
Життєві історії 0
– Щойно мати її, моя колишня сваха, «відійшла на вічний спочинок», Люда сина висселила в її однокімнатну квартиру. Ні, не подарувала її йому, а просто дозволила там жити,
— Я ходжу до батька. Там живе мій батько, а не коханець, — сказала Дарина. — Ах, батько? Ну, це зовсім інша річ. — Максим знову небезпечно хитнувся. — А хіба він живий? Ти ж казала… Чи я щось переплутав? — Казала. Тому що було соромно сказати правду. Я думала, його давно немає
Життєві історії 0
Максим під’їхав до старої п’ятиповерхівки й припаркувався так, щоб номери не впадали в око. Похмуро подивився на обдерті незасклені балкони, сліпі вікна. Сучасні склопакети виглядали, як нові латки.

You cannot copy content of this page