Життєві історії

Немолоді вже були старенькі Семенюки, а все чогось метушилися. Зроду на місці не посидять, і не дивіться, що ногами вже ослабли, та в руках колишньої сили немає. Тут

— А чого ж її шукати? — думає Тома. — Он вона, вся на місці. Тато з дядьком лагодять старенького «Жигуля». Мама з тіткою Оленою та бабусею варять

Сказати точно, коли життя Людмилки почало псуватися, було б важко. На перший погляд, все складалося чудово: чоловік любив, пестив і любив. Вона працювала, хоч і заробляла небагато, але

“Ех, добре вранці в селі влітку, і в обід добре, і ввечері, і не влітку теж,” – думає Андрійко, старший онук Коваленків. – “Вранці встанеш, сонечко рожевим краєм

Сказати точно, коли прийшло усвідомлення, що в її житті щось не так, Валентина не могла. Чи то через п’ять років шлюбу? Чи через сім? А може, аж через

— Діду, я в тебе поживу трохи. Сашко, онук Олексія Вікторовича, вже сімнадцятирічний (у сенсі, що йому все можна, бо молодий та безтурботний), цю фразу сказав радше ствердно,

Відьма. Так-так, найсправжнісінька відьма, і ні, я, здається, ще не втратив розуму. Ні, вона не літає на мітлі, як у казках, і не влаштовує тих моторошних ритуалів. Вона

Він прийшов до мене, коли мені було років зо три. Тепло всміхнувся і ніжно підморгнув. — Ти хто? — запитала я, здивовано дивлячись на нього. Він мовчав, лише

— Вибачте, а де у вас тут цуценята? — Марина влетіла до притулку, мов весняний вітер у старий під’їзд: гучно, весело, зі дзвоном прикрас і блиском в очах.

— Михайлику, Михайлику, Михайлику! — кричить, надривається маленький хлопчик з зашитим-перешитим м’ячем під пахвою. — Чого ти кричиш? — у віконце висовується голова жінки із закрученими на голові