Головна

Життєві історії

— Та я ж тебе вранці привітав! Навіщо акцентувати увагу: «Гості дорогі, у моєї дружини теж сьогодні день народження, давайте її привітаємо»? Це ж нерозумно звучить. Свекруха, до речі, теж невістку не привітала — навіть на словах, не те що подарунком. Подружжя тоді сильно посварилося
Життєві історії 0
— Та мабуть, розлучатися треба, — зітхнула Алла, розмовляючи з двоюрідною сестрою. — Скільки можна? І справа ж не тільки в дні народження, а в тому, що я
За ці два роки він змінив трьох жінок, але жодна не стала йому близькою. Все було не те. Він почав заглядати в чарку і вирішив ніколи не одружуватися, щоб бути «вільним». Але щастя від того не додалося. «Нічого, — думав він, — усе ще попереду. Мені лише тридцять, а “бабів” навколо повно
Життєві історії 0
Вероніка прожила з Максимом п’ять років, але так і не дочекалася заповітного запрошення до РАЦСу. Дівчина була господинею — золото: у хаті все блищить, на столі завжди пахне
— Привіт! Ой, я якраз хотіла тобі дзвонити. Ми вранці квитки взяли! Михайло вже наливочку запакував, а я огірочків із погреба дістала. Закуска — язика проковтнеш, привеземо пару банок на стіл. Ще помідорчики захопимо. Живемо небогато, на делікатеси не розживемося, тож привеземо, що Бог послав… — засміялася вона в трубку. — Тож чекайте! Цього разу приїдемо всі. Вп’ятьох
Життєві історії 0
— Як у вас справи? Як там наш Сашко? — Лідія Степанівна зателефонувала доні, Валентині, щоб дізнатися, як поживає онучок. — Та нічого, мамо, от днями почав перші
— Сир він і є сир. Просто дорогий, бачу. Не будьте жадібною, мамо. Онук же приїхав! Вона говорила з усмішкою. З тією самою, якою зазвичай прикривають нахабство, видаючи його за простоту. — Іро, у мене дієта, — я намагалася говорити рівно, хоча пальці похололи. Мені доводилося виправдовуватися за їжу у власному домі
Життєві історії 0
— Мамо, вам же таке важко перетравлювати, вік усе-таки! — проспівала Іра, простягаючи руку до верхньої полиці мого холодильника. — Давайте краще Іванкові віддамо, йому рости треба. А
— Людочко, я тобі кажу, квартира в них — як музей, — Віра Миколаївна озиралася довкола, наче агент з нерухомості. — І ремонт такий дорогий… — Ой, Віро, це все мій Андрійко, — з гордістю затягнула свекруха. — Сам усе планував, кожну плитку вибирав. Невісточка моя в таких справах — як свиня в апельсинах. Їй аби тільки гроші витрачати на всякі безглузді цяцьки
Життєві історії 0
Місяць тому Наталка з Андрієм встановили у квартирі камеру відеоспостереження. Маленька така «пімпочка», схована між томами класики на полиці, що бачила все: від вхідних дверей до кухонного столу.
— Дарованому коневі в зуби не заглядають. Хіба я не вчила тебе цього змалечку? Наталка прикрила очі й важко зітхнула. Скільки разів вона чула цю фразу? Скільки разів їй доводилося натягувати посмішку й дякувати за речі, які ні до чого не притулиш?
Життєві історії 0
— Мамо, ну чому ти ніколи не можеш подарувати щось справді потрібне? Наталка сиділа навпроти матері й стискала в руках черговий «шедевр» — комплект рушників із символом минулого
Ми звикли, що мама завжди дасть. Що в неї десь там є бездонна тумбочка. А тумбочки немає, Максиме. Є тільки жінка, яка економить на їжі, щоб її синові було комфортно. Вона зробила паузу і додала зовсім тихо: — Якщо наш син так само ставитиметься до мене через тридцять років… я буду вважати, що життя прожила дарма
Життєві історії 0
— Мам, мені треба десять тисяч. Терміново. Зуб так допікає, що на стіни лізу, а в державній місця на місяць наперед зайняті. Голос Максима у слухавці звучав не
Олена мовчки вимкнула плиту. Вечеря нехай стоїть — кому вона тепер лізе в горло? Вона зібрала дітей і пішла до батьків. Їй треба було виплакатися, виговоритися і, головне, почути бодай якусь розумну пораду, бо в голові була одна холоднеча
Життєві історії 0
— У якому сенсі — продав квартиру? — ледь чутно перепитала Олена, наче боялася, що власні вуха її підло зраджують. — Сергію, я не недочула? — Це мій
— Бабусю, а давай ми будемо жити тільки з тобою? Підемо кудись, а тато буде до нас приходити, коли мама почне кричати, — пропонувала маленька Таня. — Та куди ж ми підемо, внученько? Хата моя в селі зовсім розвалилася, та й села того майже немає. Пенсія в мене маленька, квартиру не винаймеш… — зітхала старенька
Життєві історії 0
Тетяна якраз закінчувала прийом і вже збиралася додому, коли задзвонив телефон. На екрані висвітлилося — «Мама». — Мені треба перевіритися, останнім часом серце коле. Запиши мене на прийом.
Налила йому гарячого курячого супу з добрими шматками м’яса. — Сідай, їж уже! Той сів, тільки ложка задзеленчала. — Ти за той місяць скільки «закрив»? — почала розмову Ліда. — Тисяч сорок п’ять буде
Життєві історії 0
Чоловік зайшов, як завжди, втомлений, ще й з важким пакунком, де, певно, лежала брудна спецівка. Очі блищали, а на джинсах — зелені плями від трави. — Святкували? —

You cannot copy content of this page