Життєві історії

— Михайлику, Михайлику, Михайлику! — кричить, надривається маленький хлопчик з зашитим-перешитим м’ячем під пахвою. — Чого ти кричиш? — у віконце висовується голова жінки із закрученими на голові

Вона давно це відчувала, розумом розуміла, що все летить кудись, а ось серцем — ні. Розум кричав, сварився, звивався, бився в істериці, а серце мовчало і вірило. «Мине,

— Женя три місяці тому ногу зламав, кісточку, — розповідає Тамара Григорівна двоюрідній сестрі. — Як? Та просто. На сходах послизнувся, у під’їзді їхньому, вічно темному. — Ох,

Вони завжди були такими — життєрадісними, безтурботними. Ось і цього разу, засмаглі, з подарунками, приїхали з мандрів, розказують, регочуть. Мама з татом усміхаються, хоча мама ще зовсім недавно

— Ви повинні віддати нам половину спадщини! — категорично заявила Оксана, звертаючись до Марини. — Це несправедливо, що все дісталося лише вам із дітьми! — Але так хотів

Про те, що її рідний батько живий, Валя дізналася тоді, коли захворіла. Вона давно почувалася кепсько, навіть зверталася до шкільної медсестри, та виписала Валі направлення до невролога. Дівчинка

— Не розумію, що відбувається. Катруся на всіх уроках носом клює. Успішність знизилася, — Лідія Іванівна сиділа в учительській, жаліючись колезі. — З самою Катрусею розмовляти пробувала? Найчастіше

Оксана мешкає в одному з обласних міст над Дніпром. Стіл, завалений паперами та ноутбук, давно став центром її життя. — Як почалися буремні часи, як посадили нас усіх

— Такий сором, — зізнається Вероніка Ігорівна. — Я не знаю, куди очі подіти перед родичами, сусідами. Та й на роботі вже в курсі, сваха постаралася. У пані

— …звісно, квартира чудова! Трикімнатна в центрі, уявляєш? Відремонтуємо і заживемо по-людськи. Людмила розсміялася, цокаючи підборами по сходах. Аліна ледь встигла сховатися в ніші між поверхами. *** Аліна