Життєві історії

— Я навіть подумати не могла, що таке колись може трапитися, — розповідає Зоя, ледве стримуючи сльози. — Ми п’ять років жили душа в душу. Дитину спільну привели

— Ну, а що робити, Настю? — Настя стояла з сином немовлям на руках, а чоловік гарячково накидав речі у велику торбу. — Може, це все ненадовго. Настя

— Анюто, ти впевнена, що хочеш відзначити наше золоте весілля у ресторані, як ми раніше планували? Сергій Васильович поклав руку дружині на плече й зазирнув в очі. Він

— Насте, сядь! — наказала мати. — Розумію, що тобі важко, і мені важко, але треба щось вирішувати. Донька сама розуміла це, але що тут вирішиш. Адже не

— Мені просто не подобається, що в сина через мене в родині скандали, — каже подрузі Олена Іванівна. — Нерви чоловікові у сорок років зайві ні до чого,

— Пам’ятаю, звичайно, а як забути? Мені тоді, дев’ять років тому, мізки на цю тему виїли, — каже Зоя подрузі, аж голос дзвенить. — І так, як не

— Тепер вона, бачте, з нею ради не дасть, — хвилюється Ольга Кузьмівна, аж голос тремтить. — Тепер вона готова дівчисько спихнути на нас. На мого сина з

— Ти не боїшся отак одразу на чоловіка насідати? Злякаєш же, втече від тебе. — Що значить «злякаєш»? — Ну, ви ж тільки-но почали разом жити, а ти

— А чому це твоя мама житиме в нас, а не в твого брата? — Віра Андріївна ледь стримувала гнів, дивлячись на чоловіка. — У нас ж і

— Женю, ти що, дві години не зможеш потерпіти тітку Ганну? — Чоловік здивовано розвів руками. — Чому вона автобусом чи потягом не поїде? — Дружина відвернулася до