Життєві історії

Наближався Новий рік, і в домі, як завжди, панував передсвятковий гармидер. Дружина вже кілька днів бігала по магазинах у пошуках ідеальних подарунків, а я взявся за своє —

— Так мені й сказали, що я просто хотіла собі голову розвіяти, чого в сестри чоловіка, звісно, дозволити собі не могла, тому й з’їхала від неї в готель,

— Мені двадцять п’ять років, а з десятирічного віку я жила з бабусею по батьковій лінії, — розповідає Інна подрузі. — Так уже сталося: тато з мамою розлучилися,

Антоніна із Сергієм жили, скажемо чесно, зовсім скромно, навіть бідно. Двоє діток росло. Тільки й рятував їх город, та старенька, вже геть квола корівка, яка молока давала щоразу

— Онучка така наївна, маленька ще, каже мені: — Бабусю, ти тільки мамі не кажи, що я тобі сказала. А зі мною бабуся Аня тепер живе, — розповідає

Погано, коли відпустка в тебе випадає на грудень. Ні, звісно, якщо ти маєш можливість поїхати куди-небудь на Мальдіви, наприклад, то й на початку зими стрибатимеш від щастя. Але

Ніколи за чоловіком Ганни не помічалося тиранських замашок. Вісімнадцять років у шлюбі, двоє дітей: шістнадцятирічний син та одинадцятирічна донька. Їм по сорок чотири роки, жили завжди непогано. —

— Річ навіть не в принципі, точніше, не тільки в принципі, — каже Наталя, обговорюючи зірване весілля доньки. — Справа в тому, що Єва зрозуміла: чоловік завжди буде

“Одну ялинку продав ще зранку. На десять тисяч накупив, вклався, і з чим Новий рік зустріти, і чим закушувати. Другу б продати”, — думку гадав Федір, вкотре озирнувся

— А куди йому було йти? — розводить руками Галина Петрівна. — У нього ж у нашій квартирі частка. Як-не-як, одна третина. По приватизації, ага. Заробити на квартиру