Життєві історії
Донька в Тамари зʼявилася досить пізно – у 37 років. Колись вона сама у 25 років поїхала з села у місто, якомога далі від непутящих батьків… Довелося жити
– Вибач, мамо, але ти з нами жити не можеш. Ліля проти, – опустивши голову, сказав мені син. Було видно, що йому самому незручно, бо ж я його
– Я не хочу зараз дарувати вам якусь нісенітницю, – казала Людмила синові та майбутній невістці. – Тому на весілля вам зараз нічого дарувати не буду, а трохи
Одного ранку Алла йшла сільською дорогою, міцно тримаючи доньку за руку. У вільній руці стискала невеличку валізу, в якій, здавалося, вмістилося все її розчарування. Вона навіть не попрощалася
– Катя, хто ця жінка? – тихенько, щоб не почули інші люди, спитав Ігор. – Яка жінка? – Катя відволіклася від телефону: писала повідомлення подрузі. – Ось та…
– Маринко, зайди до мене, – голос Андрія Михайловича у слухавці звучав тихо і якось не так як завжди. Такого тону Марина за три роки роботи не чула.
Не минуло й тижня після весілля, як Григорій став висловлювати претензії до своєї дружини. Спочатку Марію веселили його міркування про те, як повинна поводитися заміжня жінка. Але невдовзі
Ірина вийшла з кухні та подивилася на годинник. Вона винесла ще одну зібрану валізу, а її чоловік Микола поставив її поряд з іншими валізами, пакетами, сумками, мішками й
Людмила ревнувала свого чоловіка до всіх. До його колишньої дружини, до сусідки по квартирі, до телефону, бо він проводить більше часу з ними, ніж із нею. Вона постійно
— Я й досі не розумію, — вкотре вже докоряє своїй 36-річній Лілі її мама, Алла Геннадіївна, — навіщо тобі була потрібна та третя дитина, якщо на неї