Не дає спокою щастя колишнього чоловіка. Втомилася від несправедливості, сил більше немає, прикро і боляче до сліз просто.
Заміжня прожила 8 років. Тільки після весілля дізналася, що чоловік любить випити. Як почалися труднощі, він весь час проводив із друзями. Я все тягла на собі, пробачала його, намагалася переробити і витягти з цього болота, але все без толку.
Зрештою, втомилася від такого життя, всі почуття перегоріли, і коли руки вже опустилися, я зустріла іншого. Від чоловіка пішла і вийшла заміж того іншого. Перед чоловіком, звичайно, було соромно, боялася, що зовсім зіп’ється.
А він через два роки зустрів іншу і змінився до невпізнання. Він кинув пити взявся за розум, і навіть будинок відремонтував, де ми жили. За новою жінкою своєю бігає, як заворожений, порошинки з неї здуває і обожнює. А вона з себе божа кульбаба і сидить на всьому готовому.
У мене з новим чоловіком все добре, але почуття до колишнього повернулися, чи це просто образа. І дуже прикро, що я все на собі тягнула і тягла, а він не цінував, а вона вся така біла і пухнаста і він для неї просто так помінявся.
Прикро до сліз просто. Почуваюся якоюсь ущербною, хоча в самої все добре. Є коханий чоловік, стосунки та плани на майбутнє, але чомусь важко від щастя колишнього вже чоловіка.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…