Витрачені роки на навчання, потім чотири роки роботи, все це в минулому і сьогодні мені ніяк не знадобилося. Пішовши в декретну відпустку, я й не припускала, що стану домогосподаркою.
Через два роки після першої дитини з’явилася друга. Щоб не залишати дітей на няню, чоловік запропонував займатися лише будинком та дітьми, а він забезпечуватиме сім’ю сам.
Його заробіток дозволяв нам жити нормально. Поки чоловік будував кар’єру, я сиділа вдома, щоб забезпечити затишок у будинку, як він спочатку казав, що я його надійний тил.
Спочатку я думала, що це тимчасово, але йшов час і діти пішли, до школи і їм все більше потрібно уваги.
Мене зрозуміє лише той, хто цілими днями займається домашніми справами чи порається на дачі.
Провівши чоловіка та дітей, я починаю прибирання, готую обід, йду до школи за молодшим сином, за покупками. Знову готую вечерю.
Намагаюся спекти до чаю пиріг, щоб не купувати в магазині. І ще багато дрібних справ, які перераховувати нема рації.
Якось чоловік сказав: «Чим ти цілий день зайнята, що не встигаєш і втомлюєшся? Ти ж не працюєш? Діти теж не хочуть допомагати, звикли, що я все роблю сама, і вже навіть дякую ніхто не каже.
Ще й свекруха каже, що я непогано влаштувалася. Усі дружини працюють і встигають удома, а я ще й незадоволена.
Вечорами чоловік за комп’ютером, діти теж стали рідше спілкуватися та радитись зі мною, кажуть, що я відстала від життя і нічого не розумію, не можу навіть розібратися сама з новим мобільним телефоном.
Але про те, щоб вийти знову на роботу, не може бути й мови. Я боюся, що тоді нічого вдома не встигну, а я ж привчила своїх домашніх до чистоти та смачних обідів. Та й зізнатися, я вже звикла бути вдома, ось тільки як навчити домашніх цінувати мою працю?
