Ми із чоловіком разом 8 років. Ми маємо шестирічного сина. Мені 30 років, чоловікові 47 років. Жили завжди дружно, шлюб із кохання та бажана дитина.
Чоловік до мене вів вільний спосіб життя в плані відносин з жінками. Перші два роки мені з ним було дуже важко, незважаючи на кохання, я підозрювала його у зрадах, бо реально давав привід.
Через три роки його як підмінили, став намагатися проводити багато з нами часу, став постійно організовувати поїздки нам загалом став змінюватися. Але й поступово я стала якось дедалі більше дізнаватися про якісь віддалені наслідки перших років життя з ним.
Дуже схоже, що зраджував мені з однією колегою, але прямих доказів немає, є тільки незрозумілі смс і скажемо так, мої припущення. Але жіноча інтуїція теж є.
Проблема в тому, що я ніяк не можу заспокоїтись і забути той час, бо чоловік не зізнався, але сказав, давай почнемо нове життя. Але іноді в запалі якихось сварок я починаю докоряти його минулому життю.
Зовсім недавно ми посварилися. Я почала дуже сильно на емоціях щось говорити, а чоловік був дуже злим, з силою зачинив переді мною двері. Я відкрила, щоб щось сказати, але він узяв і з усієї сили штовхнув мене, так що я впала на мармурову підлогу в коридорі, і дуже сильно вдарилася плечем і ліктем.
Чоловік спочатку закричав, піднімайся, але від болю я не змогла навіть сама встати. Потім усвідомивши, що мені дуже боляче, підбіг, підняв мене, та й каже: «ну пробач, пробач мені».
Звичайно, від болю і швидше душевної образи я розплакалася. Мені стало так погано.
Просто не розумію, ну як можна так шпурнути кохану людину, хай навіть у пориві сварки. Я ж жінка, слабша за нього.
Коли я заспокоїлася і зайшла до кімнати, чоловік спокійно ліг спати, і навіть не чекав на мене, щоб якось поговорити, сказати щось. Порадьте мені, як бути у такій ситуації.
Я нічого не зламала, хоч і боляче вдарилася. Я дуже засмучена, бо в душі так боляче, що так сталося зі мною.
