Чоловік дорікає, що дитині вже 2 роки, а я все ще не пішла працювати

Хочу поділитися з вами своєю історією та переживаннями, я ніколи і нікому про це не говорила і не скажу. Я не маю близьких подруг, рідних братів сестер, кому б я довірилася. Я єдина дочка, є вища освіта.

Так сталося, що ніде офіційно не працювала. 5 років тому у моїх батьків стався розлад, мама від нас виїжджала. Хочу сказати, що я мала важке дитинство, пов’язане з стосунками батьків, у мене багато нервових тиків, страхів, фобій. Я вже доросла жінка, а досі прив’язана до мами з татом. І це не виправити.

Я одружилася, а мати повернулася до батька. Мій чоловік з іншого міста і після весілля ми живемо разом у моїх батьків. Є дитина, 1 рік та 8 місяців. Мій чоловік почав дорікати мені, що я не працюю. Намагалася шукати роботу, але в цей момент мати сказала, що вона поїде тоді від нас, що вона не збирається витрачати свої роки і сидіти у чотирьох стінах з дитиною. Хоча за фактом вона і так сидить, до того ж зі мною.

Батько п’є дуже часто, скандалить зі мною та мамою. Залишити їх не можу, тому що вони зовсім зіп’ються. Чоловік не підтримує мене, при кожній нагоді дорікає, каже: «ти вдома сидиш, а я працюю».

Я в глухому куті, мені дуже погано. Я заплуталась. Я дуже люблю свою дитину, свою сім’ю. Але я не знаю, що робити. Іти нікуди, лишити всіх не можу. Немає жодної людини, кому я можу поплакатися.

Є родичі, але вони лише потім обговорюватимуть між собою мою родину. Допоможіть, будь ласка, мені з порадою. Пишу це вперше та єдиний раз. До речі, психолог мені не допоміг.