Чоловік вимагає постійного звіту про здійснені покупки, я не можу, як звичайна людина, зайти в магазин і купити сукню чи туфлі, що мені сподобалися, навіть купівля посуду чи дрібниць для кухні без нього скандал

Чоловік вимагає постійного звіту про здійснені покупки. Причому в його вустах це звучить як «порадитись», перш ніж щось купити.

Звучить не страшно, але це порадитися я відчуваю, як необхідність просити дозволу на все. Це ж безглуздо радитися, чи купити мені колготки, білизну чи крем для обличчя, я мовчу про якісь косметичні процедури.

Причому здебільшого йому мій вибір не подобається, чи він незадоволений, чи каже, що зараз не час, чи (його улюблена фраза), що зараз це не найнеобхідніше. Буквально кожну покупку мені треба з ним обговорити.

Я не можу, як звичайна людина, зайти в магазин і купити сукню, туфлі, сумку, що мені сподобалася. Навіть купівля посуду чи дрібниць для кухні без нього скандал.

Щоб купити одяг дітям, а їх у нас двоє, також треба отримати його згоду. Хтось міг подумати, що я не працюю, але це не так.

Я почала працювати ще бувши у декретній відпустці з молодшою дитиною, та сім’ю утримую в основному я. Чоловік на цей час має підробіток, на який добре, якщо зможе утримувати лише себе.

Я заздрю дівчатам, які можуть піти в магазин по чоботи й повернутись із сукнею. Якщо ми йдемо за кросівками, то заходимо лише до магазинів спортивного взуття.

Речі мені дістаються так, або мати купить і привезе, або подружці розмір не підійде, або сусідка віддасть непотрібні дитячі речі. Подарунки на день народження купую собі сама, але за його згодою — він їде зі мною і радить.

Те саме відбувається, якщо я хочу зустрітися з подругою. Потрібно йти чи з ним, чи подруга приїжджає до нас.

Останньою краплею стало придбання настільних ламп у дитячу. Вони мені дуже сподобалися, сказати йому я не наважилася, та й не встигла, тим більше була впевнена, що він відреагує негативно.

Звичайно, лампи я купила на свої гроші (я вже говорила, що сім’ю в основному утримую я). Реакція чоловіка була негативною.

Він перестав зі мною розмовляти, допомога мені не надається ні в чому. Комунальні платежі, кредит, оплата дитячого садка, телефону, інтернету все на мені, причому відігратися він вирішив ще й на дітях.

У садок ми возимо їх на машині, він вирішив, що відвозитиме їх він, а забиратиму я. Таким чином, додому ми тепер їздимо громадським транспортом, а він у цей час вдома.

Так чоловік «карає» мене за самостійність, мовляв, ти хотіла, от і роби все сама. Я намагаюся пояснити, достукатися до нього, але відповідь завжди одна й та сама: «ми сім’я, а отже, завжди й в усьому маємо радитися».

Я розповіла лише про одну нашу сімейну проблему. Можливо, комусь здасться, що я зациклена на магазинах та речах, але це зовсім не так. Я не марнотратка, вмію заробляти, економити й витрачаю гроші розумно.

Що він хоче від мене, я не зрозумію, але постійно почуваюся чимось зобов’язаною та винною. Розумом я розумію, що ні в чому не винен, але ніяк не можу зрозуміти, чому так поступають зі мною.

You cannot copy content of this page