Хочу поділитись власною життєвою історією. Наша родина для оточуючих та друзів щаслива та благополучна. У домі достаток, діти добре навчаються (старший син уже у престижному університеті на першому курсі), дочка школярка.
Після появи другої дитини я так на роботу більше не вийшла. Чоловік умовив займатися домом та дітьми, я про це анітрохи не шкодую. Хоча кожен мій день схожий на попередній, як дві краплі води: прибирання, приготування, прання, покупки. Я усім цим займаюся, ще й на себе час знаходжу, щоб виглядати нормально.
Але чоловік зовсім не цінує мою роботу, каже, що за сучасних жінок все робить побутова техніка. Машина пере, їжу зараз теж готує мультиварка або мікрохвильова піч, навіть посуд не я мию, а посудомийна машина.
Якщо його послухати, то я нічого не роблю, тільки натискаю кнопки, а пилосос сам бігає по квартирі, і кіт прання розвішує. Найбільше мене образило, коли чоловік запропонував мені знайти собі якесь хобі, щоб мені не було нудно вдома.
Мовляв, дружина його колеги та друга захопилася ландшафтним дизайном та отримує задоволення від вибору садової плитки та мармурової крихти. Я так і не змогла йому довести, як він не правий, запропонувала у вихідний самому «натискати на кнопки», але він тільки посміявся.
Після цього я зрозуміла, що в мене все гаразд у сім’ї, але я нещаслива. Я розумію, що багато жінок зможуть мені заперечити і просто позаздрити таким проблемам (прикладом може бути сім’я моїх батьків, де батько любить випити та поскандалити). Тому мама й каже, що мені гріх скаржитися на життя.
Я й не скаржусь, просто розмірковую. Начебто і відносини нормальні, і кохання є, але немає гармонії у стосунках із чоловіком, немає почуття підтримки та розуміння з його боку.
Діти звикли, що я постійно вдома, стали сприймати мене як домробітницю. Все має бути приготовлене, прибране, подано вчасно. Я навіть не привчила їх прибирати у себе в кімнатах, думала, що я ж удома, а вони на уроках, а потім їм і відпочити треба.
Тепер вони пропозицію прибратися сприймають як покарання за щось. І ось я вирішила, що буду шукати роботу, щоб бути нарівні з усіма, щоб ніхто мені не зміг сказати: «Ти ж вдома сидиш, чим ти зайнята, що так втомлюєшся?».
