— Ой, у нас знову стара пісня! Сваха на кожному кроці хвалиться, що вона без сторонньої допомоги дає собі раду, а її син чомусь щотижня мусить їхати тещі допомагати, — ділиться з кумою пані Наталя, прихльобуючи чай. — Телефон обірвала вже всім: і мені, і моїй мамі, і чоловікові.
— Що, знову жаліє «кровиночку»? — усміхається подруга.
— Та якби ж то просто жаліла! Там якась нездорова ревнощів стадія. Вона аж синіє від люті, як дізнається, що Сергій до моєї мами поїхав чи ми всі разом на дачу зібралися.
Ми вже й стараємося зайвий раз не казати, куди рушаємо, так вона хитрістю бере: навчилася онука кликати до слухавки і таким солоденьким, наче мед, голоском випитувати: «А що там татко робить? Виноград підрізає? Траву косить?».
І все, наступна фраза вже летить мені чи Сергієві, як батіг: «Скільки це може тривати?!»
— Чому я в тебе нічого не прошу? — злісно допитується пані Алла у невістки. — Чому ні ти, ні твоя мати не бережете здоров’я мого сина? У нього законний вихідний, він має відпочивати, і крапка! Взагалі, якщо твоїй мамі потрібен помічник — треба було сина мати або чоловіка шукати, а не експлуатувати чужу дитину!
Наталя на такі випади лише плечима знизує. Вона у шлюбі вже сім років, обом з чоловіком по тридцять чотири, підростає п’ятирічний Сашко. Мають і квартиру, і машину, і роботу — як то кажуть, повна чаша.
Мама Наталі вже багато років живе сама — батька не стало, коли доньці було всього дев’ятнадцять. У мами залишилася квартира та стара бабусина хатинка в селі, яку вони використовують як дачу.
Звісно, ніякого «господаря» мама шукати не планує — пам’ять про чоловіка береже.
Сім’я не бідує, на дачі, де вони з радістю проводять літо та свята, є все для комфорту: і газонокосарка, і снігоприбирач. Звісно, десь доводиться і лопатою помахати, але чоловікові Наталчиному така «фізкультура» тільки в радість.
Якби не хотів — ніхто б його силою не тягнув.
Сергій і сам не раз казав, що така допомога для нього — не повинність, а спосіб змінити обстановку. Після тижня в офісі йому навіть подобається взяти до рук лопату чи секатор, відчути, як працюють м’язи, а голова нарешті вимикається від робочих думок.
До того ж він чудово розуміє: теща не просить зайвого і ніколи не командує. Якщо щось зробив — дякує, якщо не встиг — ніяких образ. Саме тому Сергій їде туди без примусу і без внутрішнього спротиву.
Влітку він і грядки культиватором пройде, і паркан підлатає, і дерева обріже. Зрештою, вони й самі часто туди їздять без мами — друзів на шашлик покликати чи плову в казані наварити. Або ж закоптити підчеревину собі в каптильні.
Та й Сашко все літо в селі на свіжому повітрі з бабусею гостює. Для Наталі це взагалі окрема радість — бачити, як син росте не лише серед асфальту й ґаджетів, а знає, що таке ранкова роса, бабусині пиріжки і теплі вечори на ґанку. Сашко з гордістю показує батькові, як навчився майструвати гойдалку, а ввечері засинає без жодних вмовлянь — на свіжому повітрі сон приходить сам.
Ось і нещодавно, після того як землю завалило рясним снігом, Сергій оголосив:
— Поїду я, мабуть, до тещі на дачу. Покидаю сніг, розімнуся трохи, а то після святкових смаколиків уже в джинси ледь влажу.
Наталю це зовсім не здивувало — такі спонтанні поїздки були для нього звичною справою. Він не з тих чоловіків, які можуть цілий день лежати на дивані й жалітися на втому. Навпаки, рух і робота на морозному повітрі діяли на нього краще за будь-який спортзал.
Наталя з сином мали свої плани — збиралися в місто на ковзанку, тож Сергій взяв ключі й поїхав сам.
— Свекруха наче шостим чуттям щось запідозрила, — зітхає Наталя. — Одразу мені перезвонила: «Не можу до сина додзвонитися, поклич його, люба невісточко».
За роки шлюбу Наталка вже навчилася впізнавати ці інтонації з перших секунд — напруга в голосі, докори, одні й ті самі слова, повторені по колу. Здавалося, свекруха справді вірила, що кожна поїздка Сергія до тещі — це особиста образа для неї.
А як почула, де він, то такий крик підняла! Мовляв, вона не для того сина виховувала, щоб він на «чужу тітку» спину гнув.
У такі моменти будь-які пояснення були марними: аргументи губилися, а розмова неминуче скочувалася до звичних звинувачень.
Наталя слухати не стала — просто поклала слухавку. Написала чоловікові, що мама його знову «лютує». Сергій коротко відписав:
— Нехай лютує, мені не вперше.
Свекруха ж не вгамовується: раз у раз піднімає ґвалт то через скошені газони, то через нову шафу, яку Сергій допомагав тещі збирати.
— А чому це невістка до мене не приїжджає допомагати? Чому я сама всьому лад даю? — обурюється пані Алла.
Наталя тільки посміхається. До свекрухи їхати допомагати — сенсу немає. Мама чоловіка живе з чоловіком, який ще цілком при силі і сам чудово справляється з хатніми справами. Дачі у них немає, тільки двокімнатна квартира.
— Може, мені треба приїхати і сміття за нею винести чи посуд помити? — сердиться Наталя. — Чи, може, пил на люстрі протерти? Якби ж там справді ремонт був потрібен чи допомога якась суттєва — ми б ніколи не відмовили. Але ж там просто немає роботи!
Наталя не раз ловила себе на думці, що якби вона таки приїхала до свекрухи «допомагати», то це виглядало б радше як показовий візит, ніж реальна підтримка. Посидіти за чаєм, послухати чергові докори й поїхати — навряд чи це можна назвати допомогою.
Але для пані Алли сам факт такої поїздки, здається, був важливіший за будь-який результат.
— Мені вже навіть ніяково перед Аллою, — зізнається доньці Наталчина мама.
— Кожного разу вона мені дзвонить і вичитує, що я «користуюся плодами праці її сина». Знову буде нудити, що Сергійко спину гне на моїй ділянці, а вона, як мати, серце крає. Каже, що я дуже добре влаштувалася…
Мама Наталі слухає ці слова мовчки, зітхає, але щоразу знаходить виправдання: мовляв, не варто сваритися, ми ж родичі. Вона з тих, хто краще промовчить і перетерпить, ніж піде на відкритий конфлікт.
Наталя на це радить мамі лише одне: відправити номер свахи в «чорний список».
Спілкуватися з нею мама не зобов’язана. Дружби між ними не вийшло — зустрічаються тільки на днях народженнях та на великі свята вітають одне одного картинками з інтернету.
— Тими, знаєш, блискучими трояндами з написами «Зі святом!», — сміється Наталя. — Але мамі незручно «послати» сваху, каже — не по-людськи це. От і терпить. Люди старшого гарту — у них свої поняття про ввічливість.
Чоловік Наталчин до материних претензій ставиться спокійно, хоч і морщиться щоразу, як від зубного болю.
Тещу він вважає частиною своєї сім’ї. Зрештою, дача потім і так перейде до них, та й зараз теща ні в чому їх не обмежує — хочете їхати самі?
Будь ласка, я в місто на пару днів поїду, господарюйте. Тільки свекрусі це як сіль на рану.
— У тебе є рідна мати, якій ти маєш допомагати! Я тебе ростила, ночей не спала, а не теща! — не втомлюється повторювати пані Алла.
Цю історію надіслала нам наша читачка Наталя. Знаєте, у народі кажуть: «Де двоє любляться, там і третій знайдеться, щоб завадити», але в сім’ї головне — не ділити допомогу на «свою» і «чужу», а берегти мир у домі.
Буває так, що материнська любов перетворюється на ревнощі, і тільки чоловіча мудрість та спокій можуть втримати цей хибний баланс між мамою та дружиною.
А як ви вважаєте, чи повинна мати втручатися в те, кому допомагає її дорослий син, чи варто все ж таки дати дітям можливість самим вирішувати, де і як проводити свої вихідні?
