Наталка збирала свої речі під суворим наглядом свекрухи. Сліз не було. Як не було й інших емоцій. Нічого, крім усвідомлення того, що вона, Наталя, знала, що саме так усе й буде.
— Наталочко, дитинко, ти довго ще? Я себе не дуже добре почуваю. Давай іншим разом дозбираєш. Ну що тут ще твого залишилося? Скоро все одно дівчаток найму, вони все тут прибирати будуть, я якщо щось твоє побачу, зателефоную тобі, потім забереш.
— Ну ні вже, Галино Іванівно, досить. Я в минулі вихідні свої повелась на ваш розіграш, так ви мою нову шафу примудрилися продати, незважаючи на погане самопочуття.
— Наталя, та побійся Бога! Звідки в моїй квартирі могла взятися твоя шафа? Усе, що знаходиться в моєму житлі, – моє, і нічого, крім твого лахміття, тобі тут не належить.
— Та ви що? А нічого, що ми ці меблі з Артемом для малюка купували? Чи вам про це не знати! Не переживайте ви так, я тільки своє заберу, ваше мені не потрібно. Зараз газель приїде, я ліжечко дитяче заберу, і комод. Ну і речі теж.
— Я завжди знала, що ти змія. Тільки спробуй хоч щось звідси винести, і я тебе по судах затягаю!
— Тільки спробуйте мені завадити, і по судах ми будемо ходити разом. На житло я не претендую, а ось дитина моя – законний спадкоємець, і я це легко доведу, якщо захочу. Хоча б із поваги до Артема і його сина, який ще не зʼявився, давайте розійдемося мирно.
Нічого не сказала Галина Іванівна, тільки злісно блиснула на Наталю очима. Нахабна! Ні, не дарма ж серце материнське неспокійно було, коли привів Артемко в дім цю дівицю! Але ж якою здавалася!
Чи любила Галина сина так, як любила гроші? Не сказати, що син був не любий. Вона його, безсумнівно, любила, але все ж гроші Галина любила більше. Вона й Артемка сильно полюбила, коли він відкрив свою невелику майстерню з ремонту автомобілів.
А вже Артем матір дуже любив. Від самої своєї появи на світ любив тією самою любов’ю, коли й дихати важко від одного тільки погляду на предмет свого обожнювання. Хвостиком ходив він за матір’ю, а вона тільки кривилася, ну що це за дитина така – і кроку ступити не дає.
Працювати Галина не любила. Для роботи є чоловік, і коли вирішив одружитися, то будь добрий, забезпечуй дружину.
У чоловіка Галини чудово виходило заробляти гроші, і свій талант він встиг передати синові. Коли Артем став сам працювати і заробляти, його батько зі спокійною душею пішов на той світ, перед цим давши наказ синові, мовляв, тепер ти відповідальний за матір, люби її, бережи, і зроби так, щоб вона ні в чому не потребувала.
Хорошим сином був Артем, правильним. Рано працювати почав. І себе забезпечував, і матір. Звісно, не так багато він заробляв, як батько, але все ж краще, ніж нічого.
Потім майстерню Артем відкрив, машини став ремонтувати, та так добре в нього виходило, що інформація про талановитого хлопчину розійшлася далеко за межі містечка.
Через кілька років накопичив Артем на невелику квартирку, ремонт зробив, став жити окремо від матері. У Галини на той час тільки-но життя особисте налагоджуватися почало, нібито заважає їй син. Не діло це, коли дорослий хлопець із мамою живе.
Хоч і став син окремо жити, а від допомоги мама не відмовилася, навпаки, апетит ще сильніший став. Та Артем і не проти, є гроші – допоможе, а немає – так знайде, позичить, але все одно допоможе.
Коли Артем познайомився з Наталею, Галина немов відчула в ній загрозу. Ще чого доброго син допомагати перестане! Таке обличчя трагічне зробила, так морщилася і кривилася, що молоді поспішили піти додому.
І справді права Галина виявилася. Вичерпався потік допомоги, так, іноді перепаде що Галині, а решту грошей на дівку цю витрачає Артем. Дуренький же, наївний.
Як його Галина відмовляла, щоб не поспішав у квартиру її вести, так ні, не послухав, привів. Разом жити стали. І добре б просто жили, так ця, прости Господи, ще й дитину завести примудрилася! Добре, що розписатися не встигли, а то ще й спадщину ділити б довелося!
Якраз у той момент, коли Наталя була в положенні, вирувала хвиля відомої болячки. Порадившись, Артем із Наталею вирішили, що одружаться пізніше, коли знімуть усі обмеження, а то що це за весілля, де і наречений, і наречена в масках? Цирк, а не одруження.
Стан Наталі був в нормі. Через місяць вона мала піти в декретну відпустку. Пара готувалася до появи малюка, купувала придане. Молоді вирішили, що якщо не встигнуть одружитися до появи сина, то Артем його просто усиновить, а весілля зіграють пізніше.
Як так вийшло, що молодий, здоровий на вигляд чоловік згорів від цієї хвороби всього за тиждень, не зрозумів ніхто.
Спочатку захворіла Наталка. У її становищі єдиний вихід – лягати в лікарню. Наталю відвезли на швидкій, а Артем залишився вдома.
Почалося все з легкого нездужання і невеликої температури. Йому б лікуватися, та роботи багато, мамі гроші потрібні, та й сім’ю утримувати треба. А в таких умовах, коли не зрозуміло, що буде далі, кожна копійка на рахунку, ось і не став Артем уваги звертати на погане самопочуття і самоізоляцію. Робота виявилася важливішою за здоров’я.
Як Галя журилася на прощанні, як плакала, ридала, та рвала волосся на голові! Усі виявилися винні в тому що не стало її сина, а найголовніша винуватиця – Наталка. Вона його заразила, більше нікому. Через неї він на роботу пішов, їй же від нього тільки гроші й потрібні. І нічого, що Наталя і знати не знала, що на роботі Артем, а ось вона, Галина, мама любляча, прекрасно знала, що хворіє син, але, проте, сама його на роботу відправляла, мовляв, розходишся, все мине.
Не минуло й 9 днів, як Галина почала переживати, що у квартирі її сина живе стороння людина. Всіма правдами і неправдами почала вона виживати Наталку з квартири. Та дівчина і сама розуміла, що вона тут зайва, не дасть їй життя Галина. Вона і сама хотіла з’їхати у свою кімнату, та тільки на нервовому ґрунті з’явилася у Наталі загроза для малюка, і її знову поклали в лікарню.
Поки Наталка лежала в лікарні, Галина швиденько змінила замки, щоб не дай боже невістка чогось зайвого не прихопила.
Тільки ось що дивно, щойно Наталю виписали, і вона прийшла збирати речі, у Галини різко погіршилося самопочуття. Наталка тільки й встигла свої речі в сумку скласти, і то не всі.
Коли іншим разом Наталя прийшла по речі, виявилося, що нову шафу, куплену для малюка, свекруха успішно продала, а решту дитячих меблів відмовилася віддати.
Меблі Наталя забрала. Свої речі теж. Як не примудрялася Галина, як не вигадувала, що їй погано, а однаково невістка зробила по-своєму, і забрала те, що вважала за потрібне. Нічого зайвого, тільки те, що купили вони з Артемом разом для малюка.
На онука Галина дивитися не прийшла. Навіщо він їй? Абсолютно чужа дитина, а те, що вона має стосунок до її сина, ще треба довести.
Наталка нічого доводити не стала. Записала сина на себе. Не вистачало ще принижуватися і йти на уклін до цієї жінки, яка любить тільки себе. Сама виховає.
Галина у визначений термін швидко продала і квартиру, і бізнес сина. Ну а як інакше? Вона мати, яка осиротіла, залишилася без фінансової підтримки сина. Як далі жити? Їй гроші потрібні, не йти ж на роботу, справді! Добре, що є батьки-пенсіонери, хоч трохи, але допомагають.
Знайомі дивуються – і як цю Галю земля носить? Чоловіка в на той світ звела, сина теж, від онука відмовилася, і живе спокійно. Та нормально її земля носить, не перевернулася ще.
Наталі радять через суд домагатися встановлення батьківства і пенсії, а вона не хоче. Навіщо? Сама впорається. Якщо бабуся відмовилася від онука, навіщо нав’язуватися?
Історію надіслала підписниця Наталя. Усі імена реальні, Наталя вирішила нічого не змінювати.
