Мій хлопець одружився з дівчиною, яка зізналася, що чекає від нього дитину, і я фактично жила їх життям, не вилазячи з соцмереж, до дрібних подробиць вивчаючи їх сімейне життя, вирощуючи в собі ненависть. Сама не помітила, як опинилася в глибокій депресії, і щоб вибратися з цього стану поспішно вискочила заміж за чоловіка набагато старшого за себе. А в результаті він і його сім’я виявилися непорядними, і моє заміжжя обернулося кошмаром.
Далі гірше – чоловік подався в альфонси, продався багатій дамі. На свій подив я тоді зрозуміла, що ненависті до цієї розлучниці не відчуваю, образу та обурення мала, але більше на чоловіка. Видно так сильно колись перехворіла злістю до дружини колишнього хлопця, що тепер виробився певний імунітет. Коли дізналася, що не стало чоловіка, зізнаюся, випробувала задоволення, думаю, не засуджуватимете. Але виявилося, що попереду ще чекають випробування на міцність.
Не вдаватимуся до подробиць, скажу тільки, що рідня чоловіка продовжує тероризувати мене. Ось так уже майже рік ведемо боротьбу, думаю, дійде до суду, при цьому треба триматися на плаву, вести бізнес у непрості часи. Так, життя в мене зараз непросте, але це моє реальне життя з усіма його підводними каменями.
Мені досі шкода часу, витраченого колись на страждання колишнього хлопця та стеження за життям його родини. Через кілька років він нещодавно вийшов на мене. Пропонує знову розпочати стосунки, але вже як коханці.
Не соромлячись, описав мені всі проблеми свого сімейного життя, пояснював чому так потребує кохання на стороні. Я відмовила, навіть не замислюючись, направила його кудись подалі. Адже колись була готова на все заради цієї людини! І мені реально стало жаль його дружину, яку готова була знищити.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…