Давно, коли я щойно розпочинала трудову діяльність, припустилася тієї ж помилки, виправдовувалася за те, чого не робила. Мені було лише 18 років, за навчання в університеті платила самостійно, тож чіплялася за таку роботу з неадекватною начальницею. Точніше, моєю начальницею вона проголосила себе самовільно, бо за віком годилася мені в матері.
Весь час вона ображала мене, кричала, звинувачувала в крадіжці всього. Варто було будь-якому чоловікові просто привітатись, вона відразу повідомляла, що я перебуваю з ним у зв’язку. Я мовчки йшла до вбиральні і там плакала, а вона потім допитувала, чому мене не було так довго, а отже, я бігаю на побачення.
Одного разу я не витримала і дала цій істеричці ляпас! Як зараз пам’ятаю, яке задоволення відчула! Вона побігла скаржитися, але мене просто викликали до кадрів і повідомили, що за два тижні закінчується мій річний контракт і краще не продовжувати його.
Декілька співробітниць сказали, що готові мені аплодувати. З тих пір досі я нікому і ніколи не давала спуску.
— Ну от скажи мені, як так можна? Хіба ж у неї замість серця камінь?…
— Асю, ну хоч би на вихідні приїхала, чи що? Так я вже скучила за…
Мама подзвонила саме тоді, коли Дарина гріла в мікрохвильовці вчорашній борщ. Кришка контейнера запотіла, коридор…
— Куди преш, невігласе, повилазило чи що?! — пролунало так лунко, що аж касирки в…
Той вечір починався як сотні інших. На плиті млів свіжий борщ, за стіною щось весело…
— Ти б, Демко, чоловіка свого хоч раз як годиться зустріла… — слова матері пролунали…