Нещодавно у моєї знайомої з’явилася третя дитина, живуть вони з чоловіком та ще двома дітьми, м’яко кажучи, скромно, але це їхній вибір, минуло приблизно пів року, і ось їй стало зовсім несолодко, паралельно вона моя сусідка, і стала прозоро натякати, не хотіла б я взяти ненадовго піврічну дитину

Нещодавно у моєї знайомої з’явилася третя дитина. Живуть вони з чоловіком та ще двома дітьми, м’яко кажучи, скромно. Але це їхній вибір. Минуло приблизно пів року, і ось їй стало зовсім несолодко. Паралельно вона моя сусідка, і стала прозоро натякати, не хотіла б я взяти ненадовго піврічну дитину.

Я чесно сказала, що не хотіла б. У мене є свій син, є чоловік, хобі, плюс я працюю. Мені є чим зайнятися. У відповідь пішли образи. Більше того, її старша дочка дружить з моїм сином, і мабуть через брак уваги дівчинка почала привертати до себе увагу шляхом наговорення на інших дітей, що всі її ображають, всі погані, одна вона хороша.

Почалися вже реальні розбирання, оскільки діти підлітки, за ними око та око. Закінчилося тим, що ми з чоловіком чесно їй сказали, щоб причину шукала в себе вдома. Те, що її старші діти недоотримують уваги і якихось речей, — це суто їхні проблеми.

Ми не народжуємо другого та третього, тому що їм потрібно багато чого давати. У врешті-решт посварилися сильно. Мені насправді байдуже. Просто цікаво, навіщо люди народжують дітей, коли не можуть собі цього дозволити, а потім наївно вважають, що їм усі мають.