До мене залицявся чоловік, гарний, ніби забезпечений (але це не точно). Підозрювала, що він перебільшує свої здобутки.
Десь з другого чи третього дня знайомства казав, що шукає собі дружину. Саме дружину, серйозні стосунки. Якщо я на таке не готова, то ми не будемо спілкуватися.
Я йому дуже підходжу (за його словами), гарна, вихована, вже не мала (33 роки). Я людина дуже розважлива, тому відповіла: «Як ти можеш вирішувати так відразу про такі серйозні речі? Потрібен час, щоб зрозуміти твоя це людина, чи ні. Має бути однаковий погляд на світ, спільні цінності, схожі інтереси».
Я хоч і жінка, але внутрішній устрій у мене досить складний, я дуже вимоглива до моральних цінностей партнера, до його ерудованості та широти поглядів. З нерозумною людиною, з якою і поговорити нема про що, мені швидко набридне.
І навіть гарна близькість нічого не врятує. Як виявилося пізніше, саме цінності у нас різні, і поговорити нам таки нема про що, крім найзвичайніших речей, типу того, у кого яке хобі і хто яку музику любить.
Я ж годинами люблю говорити на філософські теми. Причому із чоловіками про це мені говорити цікавіше, ніж із жінками.
Він же казав, мовляв, навіщо мені це все треба, я ж жінка, маю думати про дітей, про те, як смачно приготувати їжу, догодити чоловікові (мабуть шукає служницю). На мою думку в історії чи політиці, говорив, що я дурненька просто (бо не співпадала з його думкою), хоча сам у цьому, повний нуль.
Каже: «мене не цікавить політика, мені байдуже». Хоча є вираз, кого не цікавить політика, тим сама вона зацікавиться.
Але на політиці я не зациклювалася, хоч як для чоловіка досить дивна позиція. Потім почали ще з’являтися нюанси, наче дрібниця, а досить дивна дрібниця.
Наприклад: я збільшила губи, нічого йому не сказала, він побачив моє нове фото на аватарці у телеграмі і почав писати, навіщо я себе зіпсувала, і що я не про те, чим думаю, що я зациклилася на зовнішності, я вже стара для цього. Але це вже хамство, на мою думку!
Я відповіла, що це моя особиста справа.
Другий випадок: прийшов до мене на роботу без попередження рано-вранці, у мене була директорка, але це його не зупинило, почав спокійно говорити про свої справи при ній.
Я попросила прийти пізніше і взагалі була незадоволена і різка, він же образився і сказав, що я, мабуть, йому не рада. Загалом образ з його боку було дуже багато.
До того ж ображатись і обурюватися треба було мені, а не йому. Його дзвінки рано вранці, хоча я попереджала, що мене ранкові дзвінки дуже дратують.
І нарешті, останньою краплею була брехня про те, що він грає на семи інструментах, не закінчивши музичну школу і взагалі йому ніхто ніколи не показував, він і нот не знає, просто в нього супер здібності, і він брав це з голови. На мою пропозицію зіграти та надіслати відео, почав відмовлятися, що все продав і зараз не грає, часу немає.
Такої зухвалої брехні, я в житті не зустрічала, і головне, навіщо? Взагалі хоч і говорив він гарно, гори золота та прекрасне ставлення обіцяв для майбутньої дружини, але чомусь викликав у мене лише сильне роздратування.
Не могла я з ним розслабитись і припинила спілкування з ним. Тепер сумніваюся, чи раптом дарма?
Може він був би гарним партнером, а я погарячкувала? У кого були такі випадки? Прошу порад, може, хтось потрапляв у подібну ситуацію.
