— Ой, а ви на шопінг? Тоді ми з вами, – сестра мого чоловіка Оксана прийшла до нас у гості зі своїм сином Артемом вранці в неділю, – мені Артемка до школи збирати треба.
При цих словах Оксана сумно потупилася, усім своїм виглядом даючи зрозуміти, що для неї, розлученої дружини, це практично непідйомна справа, що загрожує їй самій голодом і подвигом самозречення.
Мій наївний чоловік їй вірить, а я і моя свекруха Ніна Вікторівна – уже ні.
— Та нормально вона живе, просто хитра дуже, до того, що сама себе перехитрила, – каже свекруха, якій Оксана вже пробувала сісти на шию під приводом свого «самотнього» статусу, – іпотеку Денис платить, квартиру їй залишив, на дитину хороші аліменти йдуть, плюс ще зверху їй дає.
Денис – колишній чоловік Оксани. Розлучилися вони рік тому. Ініціатором розставання була сестра. Саме вона закрутила роман із перспективним, як їй здавалося, молодим чоловіком.
— Що це за чоловік, – презирливо морщилася жінка при згадці власного чоловіка, – ні грошей заробити, ні житло купити без боргів, машину не купив, на відпочинок не звозив!
Новий залицяльник Оксани був бізнесменом, який за розрахунками сестри мав покинути сім’ю і одружитися з нею. Але бізнесмен, заради якого затівалося розлучення, вважав за краще нахабну Оксану залишити в минулому: чи то нову пасію знайшов, чи то до дружини повернувся.
Оксана на бобах не залишилася, колишній чоловік благородно залишив їй квартиру, сам платить іпотеку і утримує дитину, тільки їй все мало.
— Ну нехай тепер пошкодує, нахаба, – говорила Ніна Вікторівна, яка колишнього зятя любила і дуже цінувала, – не знайде вона такого, як Денис. А я її утримувати не збираюся.
Оксана і мій чоловік двійнята, так уже вийшло, що вони між собою дуже близькі, хоча мій чоловік повна протилежність сестриці, але з дитинства вона знає до нього підхід і вміє розжалобити.
— Поїдемо, – каже чоловік, – ми свою теж будемо одягати-взувати, тільки ми ще в продуктовий гіпермаркет.
Ми закуповуємося зазвичай продуктами на тиждень, а протягом його просто докуповуємо хліб, молоко і фрукти, виходить зручніше і дешевше. І наша донька цього року теж іде до школи, тож суму на покупки в нас відкладено, а ще чоловік збирався купити собі нові черевики і пару сорочок. В офісі дрес-код, хай йому грець.
Я вже знала, чим закінчиться: чоловік залишиться без обновок, зате одягне Артема до школи і купить сестрі продуктів. По гіпермаркету я ходжу швидко і зі списком, Оксана пленталася слідом, штовхаючи із сумним виглядом свій порожній візок.
— Чому не береш нічого? – запитав чоловік сестру.
— У мене на це просто немає грошей, – трагічно прошепотіла вона, – матері-одиначці всі ці витрати не по кишені.
Після обіцянки все оплатити, візок сестри почав наповнюватися зі швидкістю світла. Її покупки обійшлися нам у 4 тисячі. «Мінус сорочки для чоловіка», – подумала я.
Теж саме було і в дитячому магазині, де ми закуповували канцтовари та одяг для наших школярів. Артем міряв – Оксана шумно зітхала і казала:
— Ні, це не візьмемо, на це в нас грошей із тобою, синочку, немає. Нам зійде і дешевше, чого вже тепер.
Зрозуміло, мій жалісливий чоловік оплатив усе, що сестра відклала убік, зважаючи на її «неплатоспроможність».
— Та гаразд, – махнув рукою чоловік на моє невисловлене запитання, – куплю я туфлі та сорочки наступного разу.
Чому я мовчала? Ну, по-перше, чоловік заробляє більше за мене. А по-друге, я вважаю, що в нього мають відкритися очі, просто зобов’язані. Самі.
Я не бажаю бути винною в конфлікті брата і сестри. Я собі купила все, що планувала. І доньці теж. А він залишився без обновок.
Діло було минулого року. 1-го вересня ми пішли проводжати до школи нашу першокласницю. А сина сестри Артема проводжала свекруха і Денис, батько хлопчика.
— А де Ксюха? – запитав чоловік свою маму, – Захворіла чи що?
— Вчора полетіла до Туреччини на відпочинок, – відповіла Ніна Вікторівна.
Треба було бачити фізіономію мого чоловіка. На ньому величезними літерами читалося: «На які кошти?»
— Підозрюю, – сказала свекруха, прочитавши запитання на лобі сина, – що на твої і на гроші Дениса. Ти, як я зрозуміла, одягнув Артема? Та ще й зібрати його до школи допоміг? Ну ось. А Оксана стрясла також і з мого зятя кругленьку суму на збори сина до школи. Крім іпотечного платежу й аліментів.
А я що? Я мовчу.
Чоловік був розлючений. Після прильоту з відпочинку на Оксану чекають кілька неприємних новин: спонсорська допомога з боку брата закінчилася, половину іпотеки за квартиру вона тепер платить самотужки, її новий ноутбук свекруха особисто продала, щоб оплатити нам із чоловіком витрати зі зборів до школи її дитини, решту грошей Ніна Вікторівна віддала Денису. Тому що збори в школу дитини стільки ну ніяк не коштують.
Так, свекруха у мене справедлива і хороша жінка, яка прекрасно знає свою донечку.
Можна багато говорити, що аліменти платяться жінці на дитину. У більшості випадків, вони не покривають реальних витрат, але й такі випадки трапляються.
