Заміжня я вже 4 роки, мені 27 років. З майбутнім чоловіком нас пов’язувала однакова нелюбов до дітей та бажання жити для себе.
Жили собі, але на п’ятому році сімейного життя він раптом одумався, і весь час говорить про те, як гарно було б спланувати дитину, а краще двох. Я категорично проти.
Діти це тягар і зруйноване життя в моєму розумінні. Та й дітей я ніколи не любила та не зможу полюбити, навіть своїх.
Чоловік спочатку мене підтримував, а тепер не зрозумію, що з ним сталося. Або його батьки його переконали, або друзі, або ще незрозуміло хто.
Але так вийшло, що я дізналася, що чекаю дитину. Звичайно, залишати дитину не збиралася.
Позбавилася від дитини, термін був 10 тижнів. Чоловік дуже розсердився, справа доходить до розлучення.
А я й не проти. Тому, мабуть, помилилася з людиною.
Вирішила жити однією. А йому можу лише побажати удачі у пошуку другої половинки, що поділяє його бажання планувати дітей.
Мама каже, що я все правильно зробила, вона мене завжди підтримувала. Цікаво дізнатися, чи є хтось із подібним досвідом, як у мене?
