У мене нормальна, як мені здавалося донедавна сім’я, але є проблема, яку я сама не знаю, як вирішити. Для мого чоловіка це третій шлюб.
У першому та другому шлюбі у нього залишилися діти 30 та 22 років. У нас спільна дитина, їй уже 2 роки.
Для мене це перший шлюб. Відразу напишу, що чоловіка я люблю, незважаючи на явний негатив у наших стосунках.
Хочу запитати у вас поради, як би ви надійшли у моїй ситуації. З моїм чоловіком ми познайомилися, коли він був уже давно в розлученні.
Дітям своїм він завжди матеріально допомагав, і в даний момент, за їх віку. Він повністю утримує доньку 22 років, тобто платне у вузі, винаймання квартири, особисті потреби, і навіть відпочинок та подорожі.
Щодо другої дитини, сина 30 років, у якого вже народився свій син, тобто онук мого чоловіка, то він теж його сім’ї допомагає. Оплачує їм квартиру, допомагає з відпочинком та подорожами, дає часто гроші щомісяця, якусь суму.
Син його працює, але вважає, що батько все одно повинен йому допомагати. Нашій спільній дитині всього 2 роки.
Але чоловік дуже рідко замислюється про його майбутнє. Ні, звичайно, він купує памперси та штанці, але коли я заводжу розмову про те, що непогано б і відкладати йому на навчання, це одразу має негативний характер.
Мовляв, ще рано, ось їм справді потрібно. Як мені до цього ставитись?
Він зовсім не хоче думати про майбутнє нашої дитини. Я ніколи не була проти матеріальної допомоги його дітям, хоча вони в такому віці, що мають заробляти вже на себе і свою сім’ю самі.
