Прожили 18 років у шлюбі, є двоє дітей. Останнім часом чоловік став приділяти мені менше уваги.
Хоча з роботи одразу додому начебто все гаразд і вдома робить все, про що попрошу, і гроші заробляє, і плани на майбутнє будує. Але стосунки вже не ті.
Близькісь раз на тиждень, бо ніби його змушують, а він робить цим ласку. Невдовзі люди почали говорити, що возить працівницю на роботу. Почала копатися.
До речі, телефон ніколи не контролювала. І з’ясувалося, що вони разом працюють і нібито це просто спілкування.
До цього близькості взагалі не було каже, ти мені стала, як мама і немає вже того бажання, як раніше. Виявилося, просто зраджував, а на двох сил немає.
Хотіла розлучитись, але попросив спробувати знову. Начебто все стало налагоджуватися.
Але знову дівчина з роботи. Тепер каже, то ну розлучимося і що. Для дітей психологічна травма. Каже вже, як належне, що була інтрижка і що з того.
Я дізналася, хто вона. Написала їй. Йому одразу сказала, що з нею поспілкувалася.
Але він ніяк не відреагував. Говорить, ми все обговорили, все вирішили, що він припинить це. Але як бути далі?
Він каже: «Не лізь у мою роботу я вдома, і ми сім’я». І що відбувається за межами будинку, мене це ніяк не стосується.
Я не можу це прийняти мені так боляче. Але його не хочу втрачати.
— Інночко, ну ти ж мені не чужа. Тридцять років спільного життя — це ж…
Їй уже перевалило за сорок, а всі в нашому містечку й досі лагідно кликали її…
Тридцять років шлюбу перекреслили звичайні брудні штани. Звучить смішно, чи не так? Але коли мій…
Дзвінок домофона в понеділок зранку трохи здивував. Підняв слухавку: — Хто там? — Відчиняй, імениннику!…
Ранок тільки-тільки розвиднявся над селом. На ґанку ще лежала роса, а від річки тягнуло таким…
— Оце так співчуваю! — Так, слів пристойних просто не підібрати... — А все тому,…