До весілля зі свекрухою були дуже хороші стосунки, але коли вона дізналася, що жити ми будемо окремо, я маю однокімнатну квартиру, залишилася від бабусі. Відразу її ставлення до мене різко змінилося.
Вона відразу ж поставила моєму чоловікові ультиматум, або ми живемо з нею, або вона більше не спілкуватиметься з нами. Мотивувала вона це тим, що вона живе одна у великій квартирі, їй потрібна допомога, хоча вона ще навіть не на пенсії, а мені сказала, що квартиру можна здавати в оренду та мати додатковий дохід.
Але я хочу жити окремо, а не в чужій квартирі і підлаштовуватися під настрій свекрухи, тим більше, що вона себе вже показала. Спочатку здавалося, що вона змирилася, але постійно вимагала, щоб чоловік щовечора заїжджав до неї після роботи, а у вихідні ми обидва повинні бути в неї.
Мене це сильно дратувало, але вирішили не посилювати конфлікт, поки я не дізналася, що чекаю дитину. І мені самій потрібна була увага і допомога чоловіка, і їздити до неї я відмовилася, під приводом, що мені важко.
Чоловік теж став рідше бувати у своєї мами, тоді вона почала приїжджати до нас, коли чоловік на роботі і говорити всякі гидоти, що це я винна, що син відмовився від матері, що я погана господиня, постійно щось шукає, що не так зроблено. Я не можу їй нагрубити чи вигнати, я так вихована, та й чоловіка не хочу засмучувати, він і так тяжко це все переживає.
Іноді скаржуся своїй мамі, яка радить терпіти, заздрю (по-хорошому) своїй старшій сестрі, яка має чудові стосунки зі свекрами. Не розумію, що я роблю не так, чому до мене таке ставлення.
Мені здається, що свекруха не рада, що в неї скоро буде онук чи внучка. Здається, що вона навіть дитину нашу не любитиме.
