Дочка почала розповідати і сказала про хлопця, з яким потоваришувала, який, за її словами, «надає знаки уваги», я нічого проти, звичайно не мала, ну все одно м’яко так натякнула, що нічого в цьому поганого немає, але будь акуратнішою і не дурнішою, після цих слів вона прямо стала сама не своя, грубо так нагадала мені мою історію у 17 років, сказала, що це я, нерозумна така була, нікого не слухала, дійшло до сварки

Я нещодавно зрозуміла, що ми з дочкою зовсім не близькі. Хотілося б відразу сказати, що їй зараз 15 років, а мені 32 роки. Так, так вийшло, що дитини в мене з’явилася дуже рано, але все склалося добре.

Я вийшла заміж за чоловіка, батька дочки, вивчилася, зараз працюю. Сім’я у нас забезпечена, дочка ніколи ні чого не потребувала, та й ми теж.

Звичайно, коли вона з’явилася, багато часу з нею проводили няня чи бабуся. Визнаю, що досить довгий час я не могла приділяти дочці достатньо уваги, але все-таки є пояснення.

Тим не менш, ми завжди намагалися їй догодити, щоб згладити цю нестачу уваги.
Їй завжди купувалися дорогі іграшки, речі, а потім косметика.

Якщо вона хотіла кудись з’їздити, будь ласка. Особисто я майже ніколи не читала їй нотацій, не повчала, намагалася просто з нею розмовляти, дивитись на все з її боку.

Як мені здавалося, дочка була цим задоволена. Але нещодавно вона видала просто неймовірну річ.

Я запитала її про групу (вона пішла на курси), як все йде, чи познайомилася з кимось. Дочка почала розповідати і сказала про хлопця, з яким потоваришувала, який, за її словами, «надає знаки уваги».

Я нічого проти, звичайно не мала, ну все одно м’яко так натякнула, що нічого в цьому поганого немає, але будь акуратнішою і не дурнішою.

Після цих слів вона прямо стала сама не своя. Грубо так нагадала мені мою історію у 17 років, сказала, що це я, нерозумна така була, нікого не слухала. Коротше, дійшло до сварки.

На мою адресу посипалися звинувачення у всіх гріхах. Дочка сказала, що я не така мама, яка має бути, що я їй, бачите, нічого не дала, що взагалі дурна була, що вона з’явилася у мої 17 років, бо, за її словами, якби не батько, то я б позбавилася від дитини, тобто від неї.

Я такого сплеску ніяк не очікувала і не спромоглася спокійно відреагувати. У результаті ми з нею сильно посварилися, мої спроби помиритися вона ігнорувала.

Тепер зі мною не розмовляє, з усіх питань звертається до чоловіка, який, незважаючи на їх чудові та довірчі стосунки, вплинути все ж таки не може.

І найголовніше, я взагалі не розумію, з чого раптом така реакція. Що мені робити?

You cannot copy content of this page