Доньці три роки, і мені настав час виходити на роботу, але я не хочу, знаю, що чоловік мене в цьому не підтримає, мама, яка працює навіть, будучи вже на пенсії, не зрозуміє

Доньці три роки, і мені настав час виходити на роботу. Але я не хочу, але сказати про це нікому не можу.

Знаю, що чоловік мене в цьому не підтримає, мама, яка працює навіть, будучи вже на пенсії, не зрозуміє. Поки я перебувала в декретній відпустці, настільки пішла у турботу про дитину, у сімейні проблеми, що віддалилася від свого колективу і тепер боюсь, що не впишусь назад.

Останнім часом навіть із подругами зустрітися немає ні часу, ні бажання. Раніше бувало, залишала дитину на чоловіка, і зустрічалися з подругами в кафе, поспілкуватись, обмінятися новинами, тепер мені це нецікаво.

Мені комфортно вдома, нікуди не треба йти, поспішати, намагатися все встигнути. На роботі багато що змінилося з того часу, коли я пішла в декрет.

З’явилися нові співробітники, змінився підхід до роботи, боюся, що не впораюся. Розумію, що на роботі з часом звикну, і все налагодиться, але не розумію, навіщо я мушу себе примушувати, адже не всі жінки працюють.

Я вважаю, що від цього виграють усі в сім’ї. Чоловік від того, що все зроблено та приготовлено вчасно, його справа лише гроші приносити до будинку, а все інше я зроблю сама.

Та й навіщо йому втомлена і роздратована після роботи дружина, яка змушуватиме допомагати з прибиранням та ходити за продуктами. Мамі зможу приділити більше уваги, допомогти.

Але головне, що дитина буде вдома, а не в дитячому садку або з нянею, чужими йому людьми. Але як їм про це сказати, щоби не засудили, а зрозуміли.

Може, треба було планувати ще одну дитину, і була б можливість бути вдома і не виходити на роботу. Жалкую, що пізно про це подумала.

You cannot copy content of this page